«Правова нікчемність та геополітична деструкція»: чому вихід РФ з ООН є необхідною інвестицією в безпеку майбутнього

Правова нікчемність: як РФ привласнила місце СРСР в ООН

У грудні 1991 року світова спільнота стала свідком безпрецедентного правового нігілізму: Російська Федерація посіла місце постійного члена Радбезу не через проходження легітимної процедури вступу згідно зі Статтею 4 Статуту, як це робили інші держави-наступниці після розпаду федерацій, а на підставі простого листа та мовчазної згоди великих держав. Це створило небезпечний правовий вакуум, де держава, що за своєю суттю, ідеологією та внутрішньою конструкцією є відмінною від СРСР, привласнила статус «держави-продовжувача» без належного голосування Генеральною Асамблеєю. Такий вибір світових лідерів того часу був продиктований не повагою до Букви Закону, а цинічним розрахунком у стилі Realpolitik — страхом перед втратою контролю над ядерним арсеналом. Міжнародне право було принесено в жертву ілюзорній стабільності, що дозволило нинішньому режиму десятиліттями користуватися імунітетом, отриманим в обхід Статуту. Сьогодні ми маємо справу з юридичним «сквотером», який систематично руйнує принципи ООН, використовуючи при цьому її інструменти для легітимізації власних злочинів. Більше того, розгляд Російської Федерації як цілісного суб’єкта ігнорує її справжню природу як «тюрми народів», де імперська централізація пригнічує право на самовизначення десятків етносів. Таким чином, делегітимізація присутності РФ в ООН є не просто питанням політичної волі, а необхідним актом правової санітарії, який дозволить світу нарешті вийти з тіні радянського минулого та відкрити шлях до справжньої трансформації цього територіального утворення.

Чому Захід боїться змінити карту світу

Проблема виключення Російської Федерації з ООН лежить не стільки в юридичній площині, скільки в паралізуючому консерватизмі глобальних центрів прийняття рішень. Попри очевидну деструктивність дій Москви, Вашингтон, Брюссель та Пекін продовжують інерційно підтримувати життєздатність «старої Росії», вбачаючи в її цілісності менше зло, ніж у радикальній зміні світового порядку. Для колективного Заходу нинішня РФ, навіть у статусі агресора, залишається зрозумілим, прогнозованим у своїй вертикалі суб’єктом, тоді як поява нових державних утворень на її руїнах сприймається як геополітичний «стрибок у невідоме». Світові лідери бояться не стільки розпаду імперії, скільки втрати єдиного вікна комунікації щодо ядерного арсеналу, хаосу на енергетичних ринках та необхідності вибудовувати відносини з десятком нових гравців. Саме тому вигнання РФ з ООН сьогодні розглядається багатьма не як акт справедливості, а як небезпечний прецедент, що може зруйнувати всю повоєнну систему стримувань і противаг. Проте цей страх є стратегічною пасткою: намагаючись зберегти цілісну Росію як «зручного партнера» чи «буферну зону», Захід власноруч підживлює джерело глобальної нестабільності. Необхідно довести світовій спільноті, що підтримка імперського моноліту коштує дорожче, ніж перехід до нової конфігурації сил. Замість ілюзорної стабільності, яку нібито забезпечує Кремль, світ має побачити перспективу диверсифікації ризиків через створення мережі демілітаризованих, договороспроможних суб’єктів — умовної «Руської Швейцарії». Визнання нелегітимності нинішньої РФ та суб’єктності нових визвольних рухів, таких як РДК, має подаватися не як руйнація порядку, а як його модернізація. Тільки через подолання цього страху перед зміною мапи світу можна перейти від політики «умиротворення монстра» до реальної безпеки, де замість одного ядерного шантажиста з’являться регіональні партнери, чий шлях до визнання в ООН лежатиме через повну відмову від агресії та імперських амбіцій.

Децентралізація як стратегія безпеки

Усвідомлення Заходом того, що інерційна підтримка «цілісності за будь-яку ціну» є стратегічним глухим кутом, вимагає переходу до нової моделі управління глобальними ризиками. Якщо нинішня архітектура ООН тримається на страху перед «багатоглавим хаосом», то завданням сучасної юридичної та політичної думки є доведення протилежного: монолітна Росія є не гарантом стабільності, а джерелом неминучої катастрофи. Внутрішня конструкція цієї імперії історично вимагає зовнішньої експансії для підтримки внутрішньої легітимності, що робить будь-який компроміс із центром лише тимчасовим перепочинком перед новим витком агресії. Саме тому світовій спільноті необхідно запропонувати концепцію децентралізованого простору не як загрозу, а як форму диверсифікації безпекових ризиків. Замість одного ядерного монстра, якого неможливо зупинити без ризику глобального знищення, світ отримає низку малих, конкурентних суб’єктів. Такі утворення будуть занадто слабкими для відновлення імперського проекту, проте критично зацікавленими у міжнародному визнанні задля власного виживання. Замість безплідних спроб домовитися з недоговороспроможним Кремлем, Захід отримає можливість вибудовувати відносини з новими регіональними гравцями — від Балтії до Тихого океану. Ці суб’єкти змагатимуться за західні інвестиції, технології та легітимність, пропонуючи натомість прозорий контроль над ресурсами та повну демілітаризацію під наглядом ООН. Це і є перехід від застарілої «стабільності через страх» до сучасної «стабільності через баланс малих сил». У такому контексті делегітимізація РФ в Організації Об’єднаних Націях виступає не просто актом відплати, а необхідною умовою для запуску керованого процесу «цивілізованого розлучення». Виступаючи арбітром у демонтажі цієї «тюрми народів», світова спільнота забезпечить трансформацію непередбачуваної загрози у прогнозований процес регіонального розвитку, де лояльність нових держав до міжнародного права буде єдиним шляхом до їхнього економічного та політичного процвітання.

Україна як архітектор нової системи безпеки

Усунення Російської Федерації з Організації Об’єднаних Націй та подальша деконструкція її імперської структури не є лише питанням відновлення юридичної справедливості — це стратегічний шанс для України стати ключовим архітектором майбутньої європейської безпеки. Перехід від монолітної агресивної держави до розгалуженої мережі демілітаризованих суб’єктів, умовної «Руської Швейцарії», створює унікальне вікно можливостей, де Україна виступає не просто жертвою агресії, а модератором трансформаційних процесів. Особливу роль у цій візії відіграє підтримка альтернативних сил, зокрема Російського добровольчого корпусу. Будучи інтегрованими в структуру ГУР МО України, ці сили фактично є провідниками наших безпекових інтересів усередині самого російського простору. Ставка на підконтрольні та прогнозовані визвольні рухи дозволяє нам запропонувати Заходу не хаотичний розпад, а керований перехід суб’єктності. Україна виграє від цього сценарію на трьох рівнях. По-перше, ми остаточно ліквідуємо стратегічну загрозу зі сходу, замінюючи ядерного сусіда-агресора низкою малих держав, чий шлях до легітимності в ООН проходитиме через Київ. По-друге, ми отримуємо статус головного експерта та гаранта стабільності в регіоні, що кардинально посилює наші позиції як майбутнього члена НАТО та ЄС. По-третє, через вплив на нові політичні еліти на територіях колишньої РФ, ми забезпечуємо собі довгостроковий економічний та безпековий протекторат, конвертуючи військову силу в політичне лідерство на континенті. Таким чином, вигнання РФ з ООН є першим кроком до світу, де Україна більше не є «санітарним кордоном», а стає центром сили, що диктує правила нової, справедливої та диверсифікованої системи міжнародної безпеки.

Список використаних джерел

1. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 року. Верховна Рада України. URL: zakon.rada.gov.ua (дата звернення: 10.04.2026).
2. Віденська конвенція про право наступництва держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року. Організація Об’єднаних Націй. URL: treaties.un.org (дата звернення: 10.04.2026).
3. Заява МЗС України щодо нелегітимності перебування Російської Федерації в Раді Безпеці ООН та Організації Об’єднаних Націй у цілому від 26 грудня 2022 року. Міністерство закордонних справ України. URL: mfa.gov.ua (дата звернення: 10.04.2026).
4. Кислиця С. О. Виступи Постійного представника України при ООН щодо реформування Ради Безпеки та статусу РФ. Офіційне представництво України при ООН. URL: ukraineun.org (дата звернення: 10.04.2026).
5. Грант Т. Д. Допуск до членства в ООН: правові аспекти та політичні реалії. Міжнародний часопис правознавства. 2023. № 4. С. 112–125.
6. Модель дезінтеграції РФ: політико-правові сценарії для постколоніального простору. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. URL: spravdi.gov.ua (дата звернення: 10.04.2026).
7. Бжезінський З. Велика шахівниця: американська першість та її геостратегічні імперативи / пер. з англ. О. Фешовець. Львів : Літопис, 2022. 236 с.
8. Статут Російського добровольчого корпусу та декларація політичних цілей. Офіційні ресурси РДК. URL: rusvolcorps.com (дата звернення: 10.04.2026).

Як ми раніше писали, Фундація Пилипа Орлика визначила переможців першого всеукраїнського конкурсу студентських есе в межах ініціативи #UnRussiaUN. Серед інших робіт фіналістів — есе «Як позбавити РФ права вето у РБ ООН щодо України».