Як позбавити РФ права вето у РБ ООН щодо України

Провал Ради Безпеки: прецеденти використання права вето

Найяскравішим прикладом провалу РБ ООН на початку повномасштабного вторгнення РФ ми можемо назвати розгляд резолюції «S/2022/155», головними тезами якої були негайне припинення агресії та виведення військ.

У випадку якщо б ця резолюція була прийнята РБ ООН, то для РФ залишалось би 2 варіанти:

1. Підкоритися міжнародній спільноті та припинити свою кровопролитну війну;
2. Продовжити воєнні дії, проте у цьому випадку РФ мала б очікувати на серйозну реакцію з боку РБ ООН за невиконання резолюції та санкції різних видів з боку міжнародної спільноти.

Оскільки РФ є постійним членом РБ ООН, вона скористалася правом вето і блокувала резолюцію. Це стало ключовою причиною затяжної повномасштабної війни, яка триває вже 4 роки та призвела до загибелі понад 50 000 українців.

Право вето дозволяє державам-постійним членам РБ ООН блокувати рішення. РФ неодноразово використовувала своє право вето для блокування рішень у питаннях щодо України, до прикладу:

1. «S/2014/189» щодо юридичного невизнання референдуму про статус півострова Крим;
2. «S/2015/562» щодо створення міжнародного трибуналу щодо рейсу MH17;
3. «S/2022/155» щодо негайного припинення воєнної агресії щодо України;
4. «S/2022/720» щодо негайного припинення воєнної агресії щодо України та невизнання проведених так званих референдумів.

У Статуті ООН для РБ задля мирного вирішення спорів та вчинення дій щодо загрози миру, порушень миру та актів агресії передбачені різні заходи ст. 33, 41, 42 та 48. Такі заходи були б направлені на допомогу Україні. Проте, як показує дійсність, РФ не приймає і не прийматиме рішень щодо допомоги Україні та тих чи інших санкцій щодо себе.

Отже, задля вирішення цієї проблеми я пропоную розглянути механізм — як позбавити РФ права вето щодо України у РБ ООН.

Крок 1. Визначення природи конфлікту як спору

Для початку я пропоную розрізнити природу конфлікту України та РФ. Згідно з рішенням Постійної палати міжнародного правосуддя у 1924 році у справі Мавроматіса, було дано таке визначення: «Спір — це незгода щодо питання права або факту, конфлікт юридичних поглядів або інтересів між двома особами (в цьому контексті — суб’єктами міжнародного права).»

Під час спроб мирних переговорів між РФ та Україною, РФ висувала такі вимоги задля врегулювання конфлікту: нейтральність України; відсутність репарацій з обох сторін; Україна має прийняти закони щодо врегулювання питання російської мови; Україна не повинна заперечувати «конституційні» претензії РФ на п’ять українських областей; Збройні сили України повинні вийти з усіх 5 регіонів України, на які претендує РФ.

Українська сторона не погоджується з висунутими претензіями. Також претензії РФ суперечать міжнародному праву, до прикладу:

1. Чинні ст. 1 та 2 Будапештського Меморандуму 1994 р., які буквально суперечать претензіям РФ;
2. Згідно з п. 4 ст. 2 Статуту ООН: «Усі Члени утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності, або політичної незалежності будь-якої держави…» — що буквально суперечить претензіям РФ.

Отже, ми маємо факт того, що у конфлікті України та РФ існує незгода щодо фактів, прав, інтересів та юридичних поглядів. Ми можемо визначити, що між РФ та Україною існує спір.

Крок 2. Запит консультативного висновку МС ООН через ГА

Наступним кроком для впровадження цього механізму було б написання документа для голосування у Генеральній Асамблеї ООН щодо надання Міжнародним судом ООН консультативного висновку. У документі має бути присутня та застосована наступна аргументація:

1. РФ розпочала та активно продовжує вести війну проти України;
2. Між РФ та Україною присутній спір;
3. РФ порушила Статут ООН, а конкретно п. 3, 4 ст. 2;
4. РФ порушила прийняті нею міжнародні домовленості, а конкретно:
   1. ст. 1, 2, 4 та 6 Будапештського меморандуму (05.12.1994);
   2. 3, 4, 5 та 6 ст. Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (08.12.1991);
   3. 1–7 та 10 ст. Заключного акту наради про безпеку і співробітництво в Європі (01.08.1975);
   4. 1, 2 та 4 ст. Договору між Україною і РФ про українсько-російський державний кордон (28.01.2003);
   5. 26 та 53 ст. Віденської конвенції про право міжнародних договорів (23.05.1969);
5. РФ порушила Декларацію про принципи міжнародного права (24.10.1970), а також загальні принципи права;
6. РФ порушила імперативні норми jus cogens, а конкретно: заборона агресивної війни та застосування сили, що суперечить Статуту ООН, заборона геноциду, заборона злочинів проти людяності, заборона катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання.

Вважаємо необхідним, задля відновлення та збереження міжнародного миру та безпеки, людських життів, визнання нікчемним права вето РФ у РБ ООН у будь-яких питаннях щодо спору України проти РФ на основі одного з основоположних та загальних принципів права: Nemo judex in causa sua (Ніхто не може бути суддею у власній справі).

Кроки 3–4. Голосування у ГА та розгляд у МС ООН

Наступним кроком є голосування у ГА ООН. Для запиту консультативного висновку від МС ООН необхідна підтримка та голоси більшості держав у ГА. Враховуючи підтримку міжнародної спільноти, правомірність аргументації та досвід голосувань ГА у питаннях щодо підтримки України, ми можемо констатувати, що рішення, з великою ймовірністю, буде прийняте на користь України і направлене запитом до Міжнародного суду ООН.

МС ООН, отримавши запит на консультативний висновок задля його задоволення, буде користуватися засобами, які передбачені у ст. 38 Статуту суду. Хоча ст. 38 передбачає застосування цих засобів безпосередньо для вирішення переданих до суду спорів, ст. 68 дозволяє керуватися положеннями Статуту і при здійсненні консультативних функцій. Таким чином, для задоволення цього запиту суд спиратиметься на ст. 38.

А отже, зважаючи на вищенаведену аргументацію у запиті до суду ми можемо вивести такі висновки:

1. Пункт a, у випадку застосування судом, за рахунок переважаючої фактичної та правової аргументації, ймовірніше застосується на нашу користь.
2. Пункт b у випадку застосування судом за рахунок переважаючої фактичної та правової аргументації, ймовірніше, застосується на нашу користь.
3. Пункт c, у випадку застосування судом за рахунок переважаючої фактичної та правової аргументації, ймовірніше застосується на нашу користь.
4. Пункт d, у випадку застосування судом, за рахунок підтримки міжнародною спільнотою та правовими доктринами, ймовірніше застосується на нашу користь.
5. Зважаючи на те, що право вето держави-постійного члена, яким є РФ, закріплене у пункті 3 статті 27 Статуту ООН, у випадку застосування судом, застосовується не на нашу користь.
6. Беручи до уваги 3-й пункт статті 27 Статуту ООН, у якому зазначено обмеження голосування лише на рішення на основі розділу 6 та пункту 3 ст. 52, у випадку застосування судом, це застосовується не на нашу користь.

Підбиваючи підсумки, ми можемо зазначити, що, з точки зору міжнародного права, вважаючи переважаючу аргументацію нашої сторони, ймовірніше, МС ООН прийме рішення, яке задовольнить Україну.

Кроки 5–6. Донесення висновку до РБ ООН

У випадку незадовільного рішення суду Україна і надалі має аргументувати та використовувати можливі механізми міжнародного права задля відновлення та збереження міжнародного миру та безпеки, людських життів, як, до прикладу, резолюція ГА ООН 377 А (V).

У випадку ж рішення, яке задовольняє запит, викладений у документі, Україна має донести цей висновок до міжнародної спільноти та РБ ООН.

Наступним пунктом є донесення документа до членів РБ ООН. Українська делегація має надати РБ висновок суду разом з документом на голосування, до прикладу, про міжнародне невизнання окупованих територій України РФ, задля перевірки виконання рекомендаційного рішення суду негайно.

І цей етап є найважливішим задля виконання нашої початкової цілі. Існує 2 варіанти результату проведення такого засідання:

1. Головуючий за підтримки інших держав-членів РБ ООН, спираючись на висновок суду, ідентифікує вето РФ як нікчемне, і резолюція ухвалюється — цей варіант є сприятливим. Наша початкова мета виконується та вирішує поставлену проблему.
2. Результат у якому РФ накладає право вето на голосування та Головуючий визнає голос РФ — цей варіант є несприятливим.

Крок 7. Резолюція ГА ООН 377 А (V) як запасний механізм

У випадку несприятливих результатів у пункті 5 та 6 єдиним юридичним шляхом залишається застосування резолюції ГА ООН 377 А (V), яка, враховуючи попередню аргументацію щодо неправомірних дій РФ та постійного блокування рішень щодо спору між Україною та РФ, має всі підстави замінити паралізовану російською делегацією Раду Безпеки, та ухвалювати рішення на вже скликаній 11-й НС ООН.

Використовуючи резолюцію 377 А (V), міжнародна спільнота, зокрема Україна, може приймати рішення, які через потенційний повноцінний крах РБ не були б прийняті до цього. Враховуючи попередню аргументацію, а також можливий спрямований консультативний висновок МС ООН, міжнародна спільнота має приймати рішення щодо відновлення та підтримання міжнародного миру та безпеки, які до цього блокувалися РФ.

Висновок

РБ ООН довела свою неспроможність застосувати санкції до держави-постійного члена у випадку, коли агресором є саме ця держава.

Це есе пропонує один шлях того, як можна позбавити агресора права вето, яке використовується задля задоволення своїх інтересів та уникання санкцій, за допомогою таких міжнародних установ та інститутів, як ГА ООН, МС ООН, РБ ООН та резолюції ГА ООН 377 А (V). Як ми раніше повідомляли, конкурс студентських есе «Чи можливо вигнати Росію з ООН?» зібрав роботи з усієї України, а переможців було визначено у Києві.

Цей механізм є цілком реальним за допомогою свого юридичного обґрунтування, тому Україна та міжнародна спільнота будуть сподіватися, що в один день справедливість, міжнародний мир та безпека будуть відновлені та не будуть порушуватися надалі.