У конференції взяли участь Надзвичайні та Повноважні посли зокрема керівник напряму досліджень з міжнародної політики Фундації Пилипа Орлика Володимир Єльченко та головний консультант Фундації Ігор Харченко. До обговорення також долучилися Посол України в Чеській Республіці Василь Зварич, чеські політики, дипломати, історики, громадські діячі та представники культурного середовища зокрема Петр Коларж, Томаш Здеховський, Отакар Фолтин, Ондржей Ветхий, Давід Свобода, Павел Жачек, Наталя Головченко та Ян Полак.
На заході, який провели у Президентській бібліотеці, учасники обговорили, чому безпека Європи нерозривно пов’язана з безпекою України, наскільки ефективними залишаються міжнародні інституції перед обличчям агресії та які рішення необхідні для формування нової системи європейської безпеки.
Відкриваючи конференцію, очільник Українського інституту в Празі Ростислав Прокопюк нагадав слова першого президента Чехії (1993—2003) Вацлава Гавела, сказані ще 2004 року: Україна має отримати можливість вступити до НАТО та Європейського Союзу, а Європа повинна надати їй максимальну допомогу.
Ця думка, за його словами, залишається актуальною і сьогодні. Україна бореться за принципи, на яких побудована демократична Європа, а її майбутнє є невіддільною частиною європейського майбутнього.
Посол України в Чеській Республіці Василь Зварич наголосив, що для України важлива не лише політична підтримка, а й особиста солідарність людей, які на власні очі бачать війну та доносять правду про неї до інших.
«Російська війна проти України — це не лише війна за території. Це війна, яку веде імперська ідеологія, що заперечує право українського народу на власне існування, свободу та незалежність. Це ідеологія, згідно з якою сильніша держава може вирішувати долю своїх сусідів, силою змінювати кордони та визначати, які народи мають право на власне майбутнє», — зазначив Василь Зварич.
За його словами, саме тому російська агресія становить загрозу не лише для України, а й для всієї європейської системи безпеки. Адже РФ атакує європейські демократії не тільки військовими засобами, а й за допомогою кібератак, дезінформації, диверсій та впливу на громадську думку. Чехія також безпосередньо стикається з такими загрозами.
Він підкреслив, що допомога Україні — це не благодійність, а інвестиція у спільну європейську безпеку, зокрема безпеку Чеської Республіки, та передумова тривалого миру.
Головний консультант Фундації Пилипа Орлика Ігор Харченко присвятив свій виступ темі «Україна — на передовій демократичного світу». Він розглянув роль України в європейській безпеці крізь призму історичного досвіду, міжнародної дипломатії та трансформації системи міжнародних відносин.
Свій виступ дипломат розпочав зі спогадів про Прагу та Вацлава Гавела. За його словами, дорогою на роботу в Києві він щодня проходить повз зупинку, названу на честь чеського президента. Для українців та інших східноєвропейських народів ім’я Гавела давно стало символом демократії та переконання, що правда й моральна мужність здатні перемогти навіть режим, який здається непохитним.
Ігор Харченко також пригадав, як у середині 1990-х років побував у Празі на міжнародній конференції, де виступав Вацлав Гавел. Дипломата вразило, що людина, яка пройшла шлях від ув’язнення до президентського палацу, говорила передусім про відповідальність, а не про владу.
На думку Ігоря Харченка, Прага має особливе значення для розуміння сучасних викликів європейській безпеці. Двічі протягом минулого століття місто ставало свідком подій, які продемонстрували наслідки поступок агресору.
У вересні 1938 року Мюнхенська угода визначила долю Чехословаччини без її участі. Тоді західні демократії погодилися на рішення, яке мало запобігти великій війні, але вже за рік Європа опинилася у світовій війні.
У серпні 1968 року радянські танки увійшли до Праги, щоб придушити прагнення чехів і словаків до свободи та гідного життя. Захід висловив жаль, але не втрутився.
«Я згадую про це не для того, щоб повертатися до старих ран. Згадую, тому що питання нашої конференції — яку роль відіграє Україна в європейській безпеці — фактично вперше постало саме тут. І відповідь тоді й сьогодні однакова: безпека в Європі неподільна, а ті, хто намагається купити мир ціною інтересів інших, зрештою платять за це вдвічі», — зазначив Ігор Харченко.
У своєму виступі він відповів на два запитання: чи справді Україна сьогодні є оборонцем усього демократичного світу та які висновки міжнародна політика має зробити з великої війни, що триває в Європі.
Відповідь на перше запитання дипломат сформулював однозначно: так.
Ігор Харченко звернувся до власного дипломатичного досвіду роботи в міжнародних інституціях, які після Другої світової війни мали запобігати новим масштабним конфліктам.
У 1997–1998 роках він очолював секретаріат Президента 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Геннадія Удовенка — першого українця на цій посаді.
Дипломат нагадав, що Українська РСР була серед держав-засновниць ООН у 1945 році. Після здобуття незалежності Україна стала одним із активних учасників миротворчих операцій Організації Об’єднаних Націй: українські миротворці служили на Балканах та в Африці. Таким чином, Україна була не споживачем міжнародної безпеки, а її постачальником.
Водночас робота в центральних структурах ООН дала змогу побачити вразливість закладеної в основу організації системи. Вона спиралася на припущення, що постійні члени Ради Безпеки, попри суперечності між собою, не стануть агресорами проти інших держав-членів ООН.
Однак ця передумова виявилася хибною. У грудні 1991 року Російська Федерація перебрала місце Радянського Союзу в Раді Безпеки ООН без внесення відповідних змін до Статуту ООН та без рішення Генеральної Асамблеї. Через 35 років держава, яка посідає це місце, використовує право вето, щоб захищати власну агресивну війну.
«Палій тримає ключі від пожежної станції», — так Ігор Харченко охарактеризував цю суперечність сучасної міжнародної системи.
Ще один важливий урок для міжнародної політики, за словами дипломата, пов’язаний із Будапештським меморандумом 1994 року. Ігор Харченко брав участь у його підготовці. Україна відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу у світі, натомість три ядерні держави — США, Велика Британія та Росія — надали запевнення щодо незалежності, суверенітету й наявних кордонів України.
Через двадцять років одна з цих держав анексувала Крим, а ще через вісім років розпочала найбільшу війну в Європі з 1945 року.
На думку Ігоря Харченка, наслідки цього рішення виходять далеко за межі України. Держави, які сьогодні розглядають можливість отримання власної ядерної зброї, роблять висновки з українського досвіду.
«Україна захищає не лише власну землю. Вона захищає довіру до кожної гарантії безпеки та кожного зобов’язання щодо нерозповсюдження ядерної зброї, які коли-небудь підписувалися», — наголосив дипломат.
Окрему частину виступу Ігор Харченко присвятив відносинам України з НАТО та змінам у європейській безпековій архітектурі.
У 1997 році він працював над Хартією про особливе партнерство між Україною та НАТО, підписаною в Мадриді. Того ж року Альянс уклав Основоположний акт про взаємні відносини, співробітництво та безпеку з Росією. Тоді існувало сподівання, що нову Європу можна буде побудувати разом із Росією.
Однак, за словами дипломата, Москва мала інше бачення. Риторика про сфери впливу та так зване «близьке зарубіжжя» була присутня в російській політиці ще в середині 1990-х років. Згодом Володимир Путін відкрито озвучив ці підходи на Мюнхенській конференції з безпеки 2007 року.
У 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті Україні та Грузії пообіцяли майбутнє членство в Альянсі, але не визначили шляху його досягнення. Через чотири місяці російські війська вторглися до Грузії.
Ігор Харченко висловив переконання, що саме тоді фактично розпочалася Третя світова війна, яку світ досі не визнав війною такого масштабу. Вона ведеться не лише танками й дронами в Україні, а й диверсіями, кібератаками, енергетичним шантажем, перерізанням підводних кабелів та дезінформацією в різних країнах Європи.
«Україна стала точкою біфуркації: місцем, де світ або повернеться до панування сили, або відбудує порядок, заснований на праві», — зазначив він.
На переконання Харченка, Росія воює проти України не тому, що вважає її слабкою. Причина полягає в тому, що Україна обрала демократію, а демократична українська держава спростовує саму логіку російської імперської моделі.
Кремль боїться не стільки танків НАТО, скільки українських виборів, вільної преси та громадянського суспільства — прикладу країни, яка обрала інший шлях розвитку.
«Це не прикордонна суперечка. Це війна проти демократичної ідеї, і саме в Україні цю ідею захищають кров’ю», — наголосив Ігор Харченко.
Він підкреслив, що українські військові вже дванадцять років, від 2014-го, утримують лінію оборони, за якою в разі її прориву під загрозою опиняться Вільнюс, Варшава, Братислава і Прага.
За його словами, Україна робить те, чого жодна армія НАТО не робила з 1945 року: веде повномасштабну війну проти ядерної держави — і робить це заради безпеки всієї Європи.
Переходячи до висновків для міжнародної політики, Ігор Харченко сформулював три основні уроки російської війни.
Перший: умиротворення агресора не забезпечує миру, а лише дає йому час для підготовки нової агресії. Це продемонструвала Мюнхенська угода 1938 року, а згодом — Мінські домовленості.
Другий: гарантії безпеки без реальних механізмів їх забезпечення залишаються лише папером. Український досвід Будапештського меморандуму є цьому підтвердженням.
Третій: ніхто не побудує нову систему європейської безпеки замість самої Європи. Інституції, створені після Ялтинської конференції, не можуть зупинити війну, яку веде один із їхніх постійних членів.
Звідси головний висновок виступу:
«Якщо демократичний світ хоче захистити себе, Європа має об’єднатися навколо України».
Практичне втілення цієї стратегії Ігор Харченко бачить у кількох напрямах: інтеграції української оборонної промисловості до європейської, залученні українських збройних сил до формування спільної європейської оборони, вступі України до Європейського Союзу як стратегічному рішенні, а не бюрократичному процесі, а також використанні заморожених російських активів на користь тих, хто захищає Європу.
Завершуючи виступ, Ігор Харченко звернувся до праці американського дипломата й дослідника Шермана Гарнетта Keystone in the Arch, опублікованої 1997 року.
У цій праці Україна порівнюється з наріжним каменем арки — елементом, який утримує всю конструкцію. Якщо його прибрати, арка втратить цілісність.
Шерман Гарнетт стверджував, що незалежна та стабільна Україна є саме таким каменем для нової Європи. На той час ця теза здавалася багатьом у західних столицях перебільшенням. Сьогодні, на думку Ігоря Харченка, вона виявилася прогнозом.
Україна вже дванадцять років утримує величезний тягар війни, але не може нескінченно залишатися єдиною опорою європейської безпеки. Тепер настав час Європі побудувати навколо неї міцну безпекову конструкцію.
«Наріжний камінь не може самотужки утримувати арку вічно. Настав час Європі побудувати арку навколо нього», — підсумував дипломат.
Керівник напряму досліджень з міжнародної політики Фундації Пилипа Орлика Володимир Єльченко у виступі наголосив, що справедливе врегулювання російсько-української війни не може передбачати визнання територіальних захоплень Росії чи обмеження суверенного права України самостійно визначати власне майбутнє. За його словами, дипломатичні переговори можуть стосуватися механізмів і послідовності досягнення домовленостей, однак не фундаментальних принципів державності.
«Не можна погоджуватися на жодні територіальні поступки й підписувати документи, які Москва наступного дня зможе трактувати по-своєму».
Окремо дипломат звернув увагу на необхідність дієвих гарантій безпеки для України. Він нагадав про досвід Будапештського меморандуму 1994 року, за яким Україна відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу у світі в обмін на безпекові запевнення. Цей досвід, на його переконання, має бути врахований під час формування майбутньої системи гарантій.
«Коли наші партнери пропонують гарантії, ми ставимо лише одне запитання: чи є вони юридично зобов’язувальними і хто діятиме, коли їх буде порушено?»
Конференція «Україна та глобальна безпека» стала майданчиком для обговорення не лише українського майбутнього, а й ширших питань міжнародної політики, відповідальності демократичних держав та необхідності переосмислення європейської системи безпеки.
«Виступи учасників засвідчили спільне розуміння того, що російська агресія не обмежується українською територією, а її наслідки безпосередньо стосуються всієї Європи. Український досвід війни, дипломатії та протидії імперській політиці має бути врахований під час формування майбутнього безпекового порядку. Для Фундації Пилипа Орлика важливо представляти українське бачення глобальних безпекових викликів та сприяти тому, щоб Україна залишалася в центрі європейської політичної, суспільної й інтелектуальної уваги», — певна членкиня правління Фундації Світлана Квітницька, яка долучилася до заходу.
Організатори конференції: Український інститут у Празі, Фундація Пилипа Орлика та Посольство України в Чеській Республіці.
