Захід провів Національний музей історії України та приурочив його до 160-ї річниці від Дня народження Грушевського. Уродини відзначаємо щороку 29 вересня. За кілька годин до дискусії росіяни влучили у будівлю Президії Академії наук України безпілотником. Будівля горіла, вибухом пошкоджено верхні поверхи. Відомо про загиблих і поранених. Історик Олександр Кучерук зауважив, що сучасні київські реалії мало чим відрізняються від умов, у яких доводилося жити і працювати Грушевському.
«Сьогодні росіяни обстріляли будівлю Президії Академії наук України. У 1917– 1918 рр засідання Центральної Ради під головуванням Михайла Грушевського відбувалися у будівлі навпроти (зараз це Будинок учителя. — Ред.). Тоді, як і зараз, на вулицях Києва звучали канонади від обстрілів. Але Центральна Рада не припиняла роботу. Є спогади, де Грушевський просить присутніх пересісти подалі від вікон, щоб людей не обсипало осколками, якщо шибки розіб’ються», — розповів історик.
Олександр Кучерук в Національному музеї історії України завідує сектором «Музей Української Революції 1917– 1921 років», тож постать Грушевського йому особливо близька ще і в контексті фокусу дослідницької роботи. Окрім модерування дискусії, він представив також кінохроніки із єдиними збереженими відеокадрами керівництва Центральної Ради, відзнятими у грудні 1917 року. Хоча стрічка була відцензурована радянською владою, вона дозволяє оцінити масштаби соціальних зрушень і побачити риси людей, що жили і творили ті історичні часи.
Кучерук показав на відео, як перший голова Директорії УНР Володимир Винниченко чепуриться і поправляє пальто, щоб гарно вийти у відеохроніці. Як крадькома озираються на камеру і сміються з-під вусів одеські гайдамаки. Під входом у будівлю Центральної Ради видно велетенську чергу людей — це було типовим явищем, бо люди мали безліч питань і пропозицій до нової влади. На інших кадрах Михайло Грушевський з його фірмовою бородою вітає з балкона велелюдний Парад вільного козацтва.
Від кінохроніки віє тим настроєм національного підйому і всезагальної стривоженості, що так знайомі сучасним українцям із часів відновлення незалежності — від Революції на граніті і до Революції Гідності. Олександр Кучерук зазначив, що усі наші теперішні досягнення можливі й завдяки тому, що зумів свого часу зробити Михайло Грушевський.
А за рік головування у Центральній Раді УНР він встиг достатньо, щоб українська державність стала доконаним фактом — навіть попри подальші окупації, пояснив Кучерук. За його словами, саме Грушевський витягнув метафоричного державного воза із «восточно-сєвєрного» імперського болота за допомогою чотирьох універсалів та Конституції — «Статуту про державний устрій, права і вільності УНР», хоча її й ухвалили в останній день існування Центральної Ради.
Історик Георгій Папакін є директором Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України. Він додав кілька штрихів до портрета Грушевського як творця української науки. Хоча ми добре знаємо Володимира Вернадського як засновника української академії наук, але у ті часи він не усвідомлював себе українцем і нашу НАН бачив як регіональне відділення Петроградської академії. Водночас Грушевський фактично з нуля написав українську історію, світову історію з Україною у загальному контексті, історію української літератури, дослідження з етнографії, соціології, первісного суспільства.
І Папакін, і Зінченко відзначили, що Грушевський і його учні написали стільки досліджень, що зараз сучасникам їх складно усі перечитати. Георгій Папакін зауважив, що науковці давно плекають ідею видати багатотомник з усією науковою спадщиною Михайла Грушевського. Але через брак фінансування це так і не було до кінця втілено — видано 20 томів із запланованих 50-и. Папакін додав також, що українська політична еліта все ще не доросла до масштабів постаті Грушевського. Попри хвилю національного піднесення, жодна влада не відзначала річниці і роковини Грушевського на державному рівні.
Співзасновник «Історичної правди», історик і публіцист Олександр Зінченко допоміг слухачам зануритися у контекст епохи, в якій жив і творив українську державність Михайло Грушевський. Українська держава на той час не мала жодного інституційного підґрунтя, тож наші батьки-засновники творили УНР з нуля. Оголошення універсалів було тільки першим кроком. Далі необхідно було створити передумови, щоб універсали працювали. Зробити це Грушевський намагався в умовах політичної нестабільності, трьох хвиль епідемій, зовнішньої військової загрози та інфляції, яка сягала одного мільйона відсотків. До всього, українська нація теж була розбалансована.
Зінченко наводить приклад із спогадів члена Центральної Ради, мецената і землевласника Євгена Чикаленка. Тоді військові командири проводили у своїх підрозділах так звану українізацію. Відбувалося це у той спосіб, що спочатку крок вперед мали зробити українці, потім малороси, потім хохли. Під кінець виходило, що весь підрозділ був українським, просто люди самі себе так не усвідомлювали. Грушевський максимально доклався до того, щоб це усвідомлення прийшло.
Грушевський був дуже складною, яскравою, незручною особистістю. Він провів дитинство і юність на Кавказі, бо родина переїхала туди через службу батька. Там навчився співпереживати поневоленим народам і на власні очі побачив, що криється за словосполученням «горе переможеним». Дуже цінував родину і віру — ледь не щодня заходив до церкви, навіть щоб просто побути там. Про це свідчать його нотатки у щоденнику.
Він отримував оригінальні пропозиції на кшталт проголосити себе диктатором — йому таке, наприклад, передала від колег-політиків працівниця українського дипломатичного відомства Надія Суровцова. Грушевський був, м’яко кажучи, не в захваті: «Я, голова українського парламенту, диктатором?..». Сучасники пригадують, що ця ідея видалася йому обурливою, принизливою і страшенно його розлютила.
Олександр Кучерук зазначив, що радянська влада всіляко намагалася применшити його роль та занурити в небуття. Але Грушевський залишив настільки помітний слід, що виявилося — це неможливо зробити:
«За всіма знаковими подіями і досягненнями тих часів проглядає ота знаменита борода Грушевського. Він як людина, як батько-засновник нашої державності, як вчений і дослідник заслуговує на те, щоб нащадки його знали, любили і поважали», — підсумував Кучерук.
Дискусія, приурочена пам’яті Грушевського, відбулася у залі, яку оновили за підтримки Фундації Пилипа Орлика:
«Саме для таких зустрічей ми її і створювали: щоб тут можна було відкрито говорити про історію», — сказала присутня на заході проджект-менеджерка Фундації Пилипа Орлика Світлана Квітницька. — Ми раді й надалі підтримувати Національний музей історії України. Це чудова локація, де люди не лише пізнають минуле, а й краще розуміють сьогодення. Напередодні 160-річчя Михайла Грушевського і в контексті чергової російської агресії ми особливо гостро відчуваємо, наскільки це важливо».
Нагадаємо, у квітні 2026 року Фундація Пилипа Орлика та Національний музей історії України підписали Меморандум про співпрацю. Він передбачає фінансування оновлення музейного простору, підтримку виставкових проєктів і розвиток нових форматів взаємодії музею з аудиторією.
