Зберігати історії. Наталя Омельчук розповіла про «Спогади в коробках» та досвід збереження пам’яті про Луганщину
Як особисті речі можуть розповідати історію родини, регіону чи країни? Чому досвід людей з окупованих територій важливо проговорювати не лише на локальному, а й на загальнонаціональному рівні? Про це йшлося під час публічної дискусії «Локальні голоси Луганщини: пам’ять, ідентичність, майбутнє».
У дискусії, присвяченій збереженню пам’яті, культурної спадщини та локальної ідентичності Луганщини, взяла участь Наталя Омельчук, координаторка освітніх проєктів Фундації Пилипа Орлика. Вона розповіла про досвід вимушеного переміщення та історію виникнення проєкту «Спогади в коробках», який згодом масшатбувався у проєкт “Корені та крила: історія, яка об’єднує”.
Наталя Омельчук народилася на виросла на Луганщині, однак через вторгнення РФ та окупацію була змушена залишити дім двічі: вперше довелося виїжджати з Луганщини, а вдруге — з Ворзеля на Київщині після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Саме цей досвід, за її словами, особливо гостро показує, що означає втрачати звичний простір, у якому сформовані особисті та родинні зв’язки.
«Я людина, яка має подвійний досвід виїзду з окупації. І, на щастя, один досвід повернення».
Ще до повномасштабного вторгнення Наталя шукала способи зробити викладання історії України для дітей цікавішим. Вона використовувала музейний простір як освітній інструмент: учні ставали дослідниками, а музейні предмети — джерелами знань.
Після 2022 року цей підхід набув нового значення. Перебуваючи у Польщі, Наталя працювала з дітьми та жінками, допомагаючи їм говорити про Україну через власні родинні історії.
Поштовхом до створення ініціативи «Спогади в коробках» стала її власна коробка з речами.
Влітку 2022 року Наталя повернулася на вже деокуповану Київщину, щоб забрати частину залишених речей. Перебираючи коробки, вона побачила, що кожен предмет пов’язаний із певною історією.
«У мене були коробки до 14-го року з моїм життям і з’явились коробки до 22-го, до лютого 22-го. Я це перебираю, там шукаю свої речі і розумію, що про кожну я можу розповісти», — згадує Наталя Омельчук.
Серед речей були фотографії дітей та учнів, зокрема світлина з останнього свята, яке вона організовувала вже в окупованому Молодогвардійську. Були й гроші, які колеги передали її випускниці — дівчині, яка змогла отримати українські документи та їхала вступати до Києва.
Звичайні, на перший погляд, предмети виявилися носіями пам’яті про школу, учнів, родину, окупацію, підтримку і людську солідарність.
Згодом Наталя запропонувала дітям та жінкам за кордоном говорити про власний досвід через речі та родинні історії. Учасники почали приносити предмети, які розповідали вже про їхні життя.
«І жінки почали приносити мені абсолютно прості побутові речі. І у мене з’явилась коробка з речами, які розповідають чужу історію», — зазначила вона.
Так особиста колекція спогадів поступово перетворилася на своєрідний архів людського досвіду. Історія одного предмета могла стати приводом для розмови про історію родини, а через неї — про історію регіону та України.
Наталя Омельчук переконана: саме невеликі освітні та культурні проєкти можуть стати безпечним майданчиком для розмови про складний досвід — вимушене переміщення, окупацію, втрату дому, повернення, збереження української ідентичності.
Цей підхід перегукується з роботою Наталі в межах проєкту Фундації Пилипа Орлика «Корені та крила: історія, яка об’єднує». У його основі — робота з історією та культурною спадщиною як інструментами освіти, самоідентифікації та зв’язку між українцями в Україні та за кордоном.
За словами Наталі, українцям важливо говорити про різні досвіди, пов’язані з окупацією, переміщенням та поверненням, адже вони не є проблемами окремих регіонів. Саме тому збереження особистих історій сьогодні є частиною ширшої роботи зі збереження культурної пам’яті Луганщини. Адже за кожною територією стоять люди, їхні родини, речі, спогади, зв’язки та досвід, який не можна дозволити стерти війні та окупації.
Публічна дискусія «Локальні голоси Луганщини: пам’ять, ідентичність, майбутнє» відбулася 4 серпня в Українському кризовому медіа-центрі в Києві в межах проєкту «Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі».
Учасники обговорили роль культурної пам’яті у формуванні національної єдності, значення усної історії для документування війни та досвіду вимушеного переміщення, а також роль державних інституцій, музеїв, громадських організацій, медіа та освітнього середовища у збереженні культурної спадщини тимчасово окупованих територій.
Дискусія складалася з чотирьох тематичних панелей: «Пам’ять як основа національної єдності», «Локальна ідентичність Луганщини: від стереотипів до нового суспільного діалогу», «Культура як інструмент відновлення» та «Луганщина після окупації: пам’ять, партнерство, відновлення».
До заходу долучилися представники державної та регіональної влади, громадського сектору, освіти, культурних і музейних інституцій, а також фахівці, які працюють із документуванням пам’яті, культурною політикою та підтримкою громад.
Проєкт реалізує ГО «Центр спільного розвитку “Дієва громада”» у партнерстві з Луганським обласним краєзнавчим музеєм, ГО «Арт-Резиденція Плюс-Мінус» та Старобільською районною державною адміністрацією в межах проєкту «Спадщина. Простір для роботи» за підтримки міжнародного благодійного фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» та програми «Партнерство за сильну Україну».
