Дискутували про документ і його підписантів популяризаторка історії Інна Ковалишена, дослідник середньовічної та ранньомодерної історії України Віктор Горобець та заслужений юрист України, керівник напряму законотворчої діяльності Фундації Пилипа Орлика Олексій Ющенко. Модерував захід радіоведучий, директор Інституту соборності Сергій Стуканов.
Захід складався з трьох блоків. Інна Ковалишена розповіла про те, чому людство узагалі почало створювати конституції, як такі документи впливали на життя і як Україна була вплетена у цей міжнародний контекст. Віктор Горобець присвятив свою доповідь передумовам появи конституції у Гетьманщині, стосункам гетьмана з козацькою старшиною, спробам встановити між ними баланс. Олексій Ющенко у своєму блоці поділився думками про те, як еволюціонувала українська конституційна думка з часів Орлика і до сьогодні, простеживши тяглість і взаємозалежність ідей.
Основна критика Конституції Орлика полягає в тому, що передбачені тут норми і положення залишилися на папері й не були реалізовані на практиці, попри свою революційність як на ранньомодерну добу. І сама поява документа, і неможливість його уповні реалізувати були пов’язані із все більшим поневоленням України Московією після невдалої спроби Івана Мазепи повстати проти Петра I, заручившись підтримкою шведів.
Хоча часи були скрутними, а існування Конституції — декларативним, документ і його поборники в особі Пилипа Орлика з однодумцями спровокували так званий ефект метелика. Наслідки підписання «Договорів і Постановлень Прав і вольностей Війська Запорозького…» виявилися більш значущими, ніж це могло здаватися на перший погляд: і для тодішніх сучасників, і для наступних поколінь.
Членкиня правління Фундації Пилипа Орлика Світлана Квітницька зазначила на початку дискусії, що після поразки у Полтавській битві і смерті Мазепи Пилип Орлик як гетьман в екзилі присвятив усе своє подальше життя пошуку міжнародної підтримки у боротьбі України із московським гнітом. Це є одним із провідних напрямків роботи організації і в XXI столітті. Зокрема, Фундація лобіює виключення Росії з ООН та займається посиленням українського голосу у світі.
«Якби Пилип Орлик знав, що через сотні років українці продовжують його справу і обговорюють його Конституцію, я думаю, він був би радий. Тож з днем народження, гетьмане», — сказала Квітницька.
Авторка історичного нонфікшну Інна Ковалишена наголосила на недооціненій ролі гетьманату у вигнанні. Сучасники могли демонструвати зверхність до таких органів влади. Адже реальний вплив на українську політику мали ті, хто перебував в Україні. Попри це, росіяни люто ненавиділи Орлика та постійно намагалися його вбити, хоча він не мав би становити для них загрози. Що ж відбувалось насправді та як гетьман насолив московитам, пояснила Інна Ковалишена:
«Гетьманські мазепинці в екзилі змогли “задовбати” всю Європу. Вони писали листи до різних дворів, постійно нагадували про Україну, її права і кривду від російської влади. Міжнародна активність була настільки потужною, що Москва мусила на це реагувати, інакше втратила б обличчя. Царська влада пішла на поступки, тимчасово відновила вибори гетьманів. Вони були змушені так робити, щоб переконати інші країни у своїй договороздатності і в тому, що царські обіцянки мають якусь вагу. Мовляв, Гетьманщина нікуди не ділася, ми її не чіпаємо, вона легітимна. А от мазепинці в екзилі нелегітимні, тому й здіймають галас, — розповіла Ковалишена. — Якби Орлик з однодумцями не написали стільки листів, якби не їхня бурхлива діяльність в еміграції, Гетьманщина мала б значно менше шансів так довго утримувати свою автономію».
Історик Віктор Горобець зауважив, що Конституція 1710 року одночасно була: у стосунках з монархами — органічним проявом застереження козацтвом власних прав і вольностей внаслідок попереднього політичного досвіду; у контексті Гетьманщини — рецептом вирішення нагальних питань державного устрою; у ідейному сенсі — певною мірою візією майбутнього української держави.
Як приклад вирішення нагальних проблем державоустрою в Конституції історик навів ситуацію із фінансами в гетьманській державі. Військовий скарб гетьманату був одночасно і державними фінансами, й особистою скарбницею гетьмана. Через це нерідко траплялись серйозні протистояння. І саме такою була суперечка між Військом Запорозьким та Андрієм Войнаровським, небожем гетьмана Івана Мазепи. По смерті останнього Войнаровський почав претендувати на право успадкування гетьманських коштів.
На думку Горобця, цей випадок став серйозним поштовхом не лише до реформи у царині фінансів, зокрема запровадження інституту незалежного від гетьмана генерального підскарбія. Він загалом спонукав козацьку старшину до впорядкування державного життя, недопущення на майбутнє проявів гетьманського самовладдя. Натомість відповідальність за долю держави розподілили між козацькою елітою. Усі ці ідеї було втілено в Конституції 1710 року.
«Документ 1710 року був тісно пов’язаний із політичною культурою і відносинами між різними центрами впливу у Гетьманській державі. Його підписання — це спроба ліквідувати всі недоліки, які існували раніше, і запровадити ті моделі, які були б дієвими для встановлення балансу влади між гетьманом, козацькою старшиною і козацьким загалом. Цього балансу можна було б досягти за допомогою моделі, яка була запропонована в Конституції 1710 року», — зауважив Віктор Горобець.
Юрист і керівник напряму законотворчої діяльності Фундації Пилипа Орлика Олексій Ющенко зазначив, що, попри відповідь на виклики свого часу, Конституція Орлика декларує цінності, засадничі для українського народу, як-от: самостійність, виборність влади, територіальна цілісність.
«Кожна конституція відображає стан справ, який є релевантним для певної історичної епохи. Конституція Пилипа Орлика була прогресивною для свого сторіччя. Але разом з тим багато речей цінні для нас й донині. Вони відображалися в усіх наступних конституціях тих держав, які були на території України і боролися за свою самостійність. Вони задекларовані також у сучасній Конституції», — відзначив Ющенко.
Усі учасники дискусії зійшлися на тому, що «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» 1710 року є доказом народної антипатії українців до самодержавства і надмірної централізації влади. Наші предки цінували виборність на важливі посади, можливість критикувати владу і понад це все — спільно захищатися від зовнішніх ворогів. Усе, про що мріяли козаки і що записали в Конституції Орлика, мало бути здійснене «після звільнення Вітчизни від іга московського» (стаття I). Як зазначила в кулуарах Інна Ковалишена, сучасне покоління українців нарешті зможе побачити це звільнення на власні очі.
А подивитися повну версію панельної дискусії ви зможете ще раніше — на YouTube-каналі Фундації.
