Подвійне завдання
Під час останньої робочої поїздки до України члени чеської делегації запитали українського офіцера, коли, на його думку, закінчиться ця війна. На що він відповів одним словом: НІКОЛИ! Чехи люблять чорний гумор. Але він не жартував.
Режим війни, до якого ми ще не готові
Наша проблема, проблема тієї частини Європи, яка ще не зазнала кінетичної війни, полягає в тому, що ми ще не налаштувалися на режим ВІЙНА. Ми поводимося по-дитячому, коли сподіваємося, що те, що почалося 20 лютого 2014 року (дата, що її зазначили самі росіяни на медалі за «зновуповернення» Криму), закінчиться припиненням вогню.
Ми поводимося безвідповідально, коли вважаємо, що зміна влади в росії вирішить питання війни і внутрішньої політики росії. Надіємось, що нас пронесе, й намагаємось уникнути дискусій про майбутнє.
Знелюднення, випалювання лісів у минулому збільшували площу степу та спричиняли не лише зміщення кордонів, а ставали плацдармами для подальших і глибших наїздів. Сьогодні ми бачимо ці процеси на власні очі. Вилюднення та випалювання міст не лише зміщує кордони, а й перетворює тил на поле бою. Тому має значення, чи Краматорськ і Слов’янськ є під контролем України, чи ні. Якщо ні й ці міста перестануть бути оборонними пунктами, то сотні кілометрів незахищеного степу перестануть бути нашим тилом і стануть полем для подальшого завоювання російськими військами.
Подвійна боротьба України — за себе і за Європу
Уже дванадцятий рік залишаємо весь тягар боротьби на плечах України та українців. Центральна Європа вирішила паразитувати на ЄС і НАТО й паразитує навіть на війні в Україні. Мені ніяково, коли чую, що ми допомагаємо Україні. Сьогодні з Польщі лунають голоси, які говорять про те, що Україна бореться насамперед за себе. Ні, Україна воює за себе і Європу. Україна формує свої кордони й кордони Європи. Це подвійне завдання.
Нам треба адаптуватися до нинішніх умов.
А ми свого завдання не виконуємо і свою боротьбу в тилу не виграємо. Ми втрачаємо Центральну Європу, передавши її в руки маргінальним силам. Якщо бути відвертою, ні наші політики, ні наші ЗМІ, ні наші академічні кола не змогли впоратися з викликом, з яким ми зіткнулися взимку 2014 року. Але Україна дала нам час. Зараз було б доречно відкинути відкриття західного антиукраїнського фронту та чітко заявити, що антиукраїнська карта, яка перемагає на виборах у всьому поясі країн Центральної Європи, є злочинною, а ЄС та НАТО не є історичними гуртками, щоб деякі держави-члени претендували на право відчиняти чи зачиняти двері ЄС та НАТО на підставі виконання критеріїв, пов’язаних із суто їхньою інтерпретацією історії.
Україна повинна відповідати певним критеріям, якщо хоче вступити у ЄС та НАТО. А Європейський Союз мусить змінитися, якщо хоче вижити та бути життєздатним не лише економічно, політично, а й із погляду безпеки.
11.07.2026
Матеріал містить інформацію, використану з публікації на сайті «Збруч»: zbruc.eu.
