Упродовж трьох днів учасники працювали з однією з найскладніших тем сучасної історичної освіти: як говорити з учнями про трагедії, тоталітарні режими, імперське насильство, права і свободи людини, історичну пам’ять та відповідальність за власний вибір.
Тема другого модуля — «Права і свободи людини: боротьба під час війни» — об’єднала роботу з історичними матеріалами, зустрічі з науковцями та експертами, відвідування просторів пам’яті, дискусії й практичні заняття. У центрі уваги щоразу залишалася людина: її життя в умовах несвободи, можливість чинити опір системі, відповідальність за власні рішення та збереження пам’яті про тих, хто боровся за свободу й людську гідність.
«Тема другої зустрічі Літньої школи — як говорити з учнями про трагедії. На різних історичних матеріалах ми разом із вчителями шукаємо підходи до розмови з дітьми про трагічні події ХХ століття та сучасності. Однією з методичних основ нашої роботи стали матеріали проєкту “Биківня, Бабин Яр, Буча — між масакрою та пам’яттю про неї”, які дають можливість показати, як працювати зі складними темами на уроках історії», — розповіла координаторка освітніх програм Фундації Пилипа Орлика Наталя Омельчук.
Як формується історична пам’ять
Перший день модуля відбувся у Львівському культурному хабі та був присвячений роботі зі складними й травматичними сторінками історії, питанням історичної пам’яті та пошуку підходів, які допомагають говорити про них з учнями.
До роботи з учасниками долучилася керівниця напряму культурних ініціатив Фундації Пилипа Орлика Ольга Сало, яка понад 15 років працює у сфері культурної спадщини, музейної справи, культурної політики та політики національної пам’яті.
На прикладі Революції Гідності та вшанування Героїв Небесної Сотні учасники розглядали механізми формування колективної пам’яті, роль інституцій, громадських практик і меморіалізації та говорили про те, як переосмислення минулого впливає на розуміння сучасності й майбутнього України.
«Дуже цікаво простежити, як змінюється ставлення до однієї й тієї самої події, як пам’ять цілеспрямовано зберігається і формується завдяки певним інституціям, громадським практикам, практикам меморіалізації та вшанування. Водночас ця пам’ять залишається живою і гнучкою: вона може трансформуватися і впливати на ширші висновки про майбутнє України, про цінності, заради яких ми боремося, та про вибір майбутнього шляху для нашої країни», — зазначила Ольга Сало.
Перший день поєднав презентацію методичних матеріалів, дискусії та практичну роботу. Особливу увагу приділили тому, як перетворити розмову про історичні трагедії на простір для осмислення, розвитку критичного мислення та формування відповідального ставлення до минулого.
Продовжила розмову про історичну пам’ять та українську ідентичність, але вже мовою музики, зустріч із піаністкою, доценткою кафедри культурології Українського католицького університету, публіцисткою, лекторкою та культурною дипломаткою Мартою Кузій.
Учасники простежили різні періоди розвитку української музичної культури та говорили про композиторів, виконавців і культурних діячів, які формували українське звучання. Такий формат дав можливість поглянути на історію через взаємозв’язок подій, людей, культурних процесів і музики, яка також зберігає пам’ять про минуле та допомагає краще зрозуміти власну культурну ідентичність.
Людина перед імперією та тоталітарною системою
Другий день модуля розпочався у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» — просторі, де розмова про тоталітарні режими, історичну пам’ять і людський вибір набула особливого значення.
Історикиня, дослідниця та есеїстка Олеся Ісаюк провела розмову на тему «Українці на службі імперії: добровільні ренегати чи жертви системного геноциду?».
У центрі уваги опинилося складне питання про те, як оцінювати вибір і відповідальність людей, які в різні історичні періоди опинялися на службі імперських систем. Дослідниця запропонувала учасникам поглянути на цю проблему поза звичним поділом на «зрадників» і «жертв», враховуючи різний ступінь свободи, суб’єктності та можливості людини впливати на обставини власного життя.
«Усі ці групи насправді потребують різних підходів. Їх не можна чесати під одну гребінку, тому що вони мали різний ступінь агентності, різні можливості впливати на обставини і різний рівень суб’єктності», — зазначила Олеся Ісаюк.
Розмова вийшла далеко за межі аналізу минулого. Учасники говорили про психологічні наслідки імперського й тоталітарного досвіду, механізми пристосування до насильницької системи та про те, як історична травма може впливати на суспільство через десятиліття й покоління.
Виступ викликав активну дискусію. Учителі говорили про те, як пояснювати школярам складні історичні процеси, працювати з питаннями відповідальності та вибору і наскільки важливо враховувати контекст, у якому жили й ухвалювали рішення люди минулого.
Не боятися складності
Однією з центральних подій другого дня стала зустріч із кандидатом історичних наук, народним депутатом України Володимиром В’ятровичем — істориком, дослідником українського визвольного руху та одним з учасників процесів формування державної політики національної пам’яті в Україні.
Розмову модерувала Наталя Омельчук. До обговорення запропонували питання історичної пам’яті, викладання історії, подолання радянських наративів та ролі освіти у формуванні громадянської ідентичності.
Зустріч швидко вийшла за межі традиційного формату лекції та перетворилася на живий діалог. Вчителі ставили запитання й обговорювали проблеми, з якими стикаються у щоденній роботі.
Йшлося про історію створення Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», відкриття архівів радянських спецслужб, декомунізацію, переосмислення Другої світової війни, формування державної політики національної пам’яті, українсько-польські відносини та сучасну культуру вшанування загиблих і живих героїв.
«Ми часом забуваємо, який шлях ми пройшли і якими ми були іншими насправді», — зазначив Володимир В’ятрович, говорячи про зміни, які відбулися в українському суспільстві за десятиліття незалежності.
Особливо активно учасники обговорювали викладання історії у школі: шкільні програми, інтегрований курс, місце української історії у світовому контексті та способи роботи з темами, на які не існує простих і однозначних відповідей.
Ця думка стала однією з наскрізних для всього другого модуля. Адже в умовах війни вчитель історії не лише передає знання, а й допомагає молодим людям критично працювати з інформацією, розрізняти історичні факти й маніпуляції, бачити причинно-наслідкові зв’язки та формувати власну аргументовану позицію.
«Програма — це завжди тільки рамка. Рамка може бути прекрасною, але її наповнює вчитель», — зазначив Володимир В’ятрович, підкресливши особисту відповідальність педагога за те, якою постає історія перед молодим поколінням.
Програму продовжила екскурсія Національним музеєм-меморіалом «Тюрма на Лонцького». Робота безпосередньо у просторі пам’яті дала учасникам можливість говорити про репресії та злочини тоталітарних режимів через конкретні людські історії, документи та свідчення.
Після повернення до Львівського культурного хабу — організаційного партнера події — учасники разом із Наталею Омельчук продовжили практичну роботу під час заняття «Свобода і відповідальність».
Як зберегти пам’ять про людину
Завершальний день другого модуля розпочався у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука із зустрічі з Наталею Кубою — Global L&D Operations and Excellence директоркою в компанії SoftServe, викладачкою Львівського національного університету імені Івана Франка та Львівської політехніки, громадською діячкою.
У центрі розмови була робота з пам’яттю про полеглих українських воїнів та їх вшанування на прикладі онлайн-меморіалу «Незгасні».
Наталя Куба розповіла про виникнення ідеї проєкту, створення цифрової платформи та пошук відповіді на складне питання: як зберігати пам’ять про полеглих не лише через імена, дати та факти, а через історії їхнього життя, цінності й вибір.
Важливою частиною роботи над проєктом стало дослідження потреб різних аудиторій. Команда спілкувалася з військовими, ветеранами, родинами полеглих, освітянами, представниками громадських організацій та місцевого самоврядування.
«Це не має бути якийсь шаблон. Це має бути історія людини, про яку можна розповісти іншим», — наголосила Наталя Куба.
Окремою темою стала надзвичайна чутливість роботи з пам’яттю та необхідність діалогу з родинами полеглих. У такій роботі не існує універсальних рішень, натомість особливого значення набувають емпатія, повага та готовність слухати.
В основі створення «Незгасних» лежить метод дизайн-мислення, який передбачає рух не від заздалегідь визначеного рішення, а від дослідження реальних потреб людей. Ця думка стала приводом для подальшої дискусії: найкращі рішення народжуються тоді, коли люди приходять не з готовими відповідями, а з готовністю досліджувати проблему, слухати інших і шукати рішення разом.
Від історичного знання — до роботи з учнями
Продовженням завершального дня стало практичне заняття «Боротьба за права», яке провела Наталя Омельчук.
Учасники працювали з темою правозахисного руху в Україні та історіями людей, які наважувалися протистояти системі, відстоювати людську гідність, права і свободи.
«Це розмова про пошук шляхів, про справедливість, про людей, які приймають рішення йти проти системи, шукати справедливості, шукати захисту своїх прав і свобод», — наголосила Наталя Омельчук.
Під час практичної частини вчителі об’єдналися в команди, працювали з матеріалами про представників правозахисного руху, досліджували їхні історії та презентували результати спільної роботи.
Важливою частиною заняття стало обговорення того, як переносити ці теми до шкільних класів і спонукати учнів не лише запам’ятовувати історичні факти, а аналізувати людські вчинки, мотиви та рішення.
Особливу цінність для педагогів мають безпосередні розмови з науковцями, дослідниками та практиками, які дають змогу глибше осмислювати складні сторінки історії, знайомитися із сучасними підходами та переносити ці знання й досвід у роботу з учнями.
Завершився другий модуль спільним колом рефлексій. Учасники говорили про три дні роботи у Львові, зустрічі зі спікерами, відвідані простори, отриманий досвід та практичні інструменти, які планують використовувати вже з нового навчального року.
«Якщо минулого разу я думала тільки, як це все запам’ятати, то зараз я візьму п’ять готових завдань із розумінням, як я буду їх реалізовувати, і баченням цих уроків зі складними кейсами та ідеями для обговорення. Я їду з цілим розділом громадянської освіти, який буду використовувати з вересня», — розповіла одна з учасниць програми.
У фінальному колі вчителі багато говорили про силу професійної спільноти та необхідність не залишатися наодинці зі складними питаннями.
«У нас є оце «я», але у нас немає оцього «ми». А нам треба навчатися об’єднуватися», — прозвучало під час підсумкової розмови.
Саме поєднання знань, практичної роботи, особистого досвіду та живого діалогу стало одним із головних результатів другого модуля.
Упродовж трьох днів учасники говорили про різні історичні періоди, події та постаті, але щоразу поверталися до спільних питань: що визначає вибір людини, де починається її відповідальність, як суспільство зберігає пам’ять і як говорити з молодим поколінням про минуле, у якому рідко існують прості відповіді.
Від трагедій ХХ століття до сучасної російсько-української війни, від досвіду життя в імперських і тоталітарних системах до боротьби правозахисників, від пам’яті про Революцію Гідності до збереження історій полеглих українських воїнів — усі теми другого модуля об’єднала увага до людини, її гідності, свободи та відповідальності.
Другий модуль Літньої школи завершився, але робота програми триває. Попереду — нові зустрічі та спільна робота. А головним результатом цих трьох днів стали не готові відповіді, а інструменти, досвід і професійне середовище, які допомагають учителям робити найважливіше: вчити молодих людей не боятися складності історії, бачити за історичними процесами людину, критично мислити, ставити запитання та усвідомлювати власну відповідальність за майбутнє.
Фото – Віталій Грабар, Олена Кириченко-Поволоцька
