Історія, пам’ять і сучасність: другий день програми «Корені та крила: історія, яка об’єднує»

Другий день модуля розпочався у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» — просторі, де розмова про історичну пам’ять, тоталітарні режими та людський вибір набуває особливого значення.

Розмова про добровільність і відповідальність в історії

Історикиня, дослідниця та есеїстка Олеся Ісаюк провела розмову на тему «Українці на службі імперії: добровільні ренегати чи жертви системного геноциду?». У центрі уваги опинилося складне питання про те, як оцінювати вибір і відповідальність людей, які в різні історичні періоди опинялися на службі імперських систем.

Олеся Ісаюк запропонувала учасникам поглянути на цю проблему поза спрощеним поділом на тих, хто служив імперії, та її жертв. Козацька старшина, переселенці на Кубань та інші території Російської імперії, селяни, націонал-комуністи, радянські функціонери та так звані «прислані» мали різний ступінь свободи, суб’єктності та можливості впливати на обставини власного життя. Саме тому, наголосила дослідниця, кожен із цих історичних досвідів потребує окремого аналізу.

Одним із ключових питань розмови стало поняття добровільності. Чи можна вважати цілком вільним вибір людини, яка живе в умовах насильства, репресій, соціального тиску або загрози втратити майно, свободу чи суспільний статус? Для розуміння поведінки українців у межах імперських систем, за словами дослідниці, важливо аналізувати не лише конкретні вчинки, а й обставини, у яких ухвалювалися рішення.

Особливу увагу Олеся Ісаюк приділила наслідкам тривалого імперського насильства для українського суспільства. Йшлося про досвід поразок, репресій, русифікації та асиміляції, а також про те, як усвідомлення неможливості протистояти насильству може впливати на поведінку людини й суспільства.

Розмова вийшла за межі аналізу минулого. Учасники говорили про психологічні наслідки імперського й тоталітарного досвіду, механізми пристосування до насильницької системи та про те, як історична травма може впливати на суспільство через десятиліття.

Водночас Олеся Ісаюк звернула увагу на значення українського спротиву після початку повномасштабного російського вторгнення. За її словами, 2022 рік став важливим моментом, коли українці отримали досвід не лише спротиву, а й можливості успішно протистояти агресорові.

Виступ викликав активну дискусію серед учасників Літньої школи. Учителі говорили про те, як пояснювати школярам складні історичні процеси, як працювати з питаннями відповідальності та вибору, а також наскільки важливо враховувати історичний контекст, оцінюючи рішення людей минулого.

Зустріч з Володимиром В’ятровичем: історична пам’ять і державна політика

Однією з центральних подій другого дня стала зустріч із кандидатом історичних наук, народним депутатом України Володимиром В’ятровичем — істориком, дослідником українського визвольного руху та одним з учасників процесів формування державної політики національної пам’яті в Україні. Розмову модерувала координаторка освітніх програм Фундації Пилипа Орлика Наталя Омельчук, яка запропонувала до обговорення питання історичної пам’яті, викладання історії, подолання радянських наративів та ролі освіти у формуванні громадянської ідентичності.

Розмова швидко вийшла за межі традиційного формату лекції та перетворилася на живий і зацікавлений діалог. Учителі активно долучалися до дискусії, ставили запитання та обговорювали проблеми, з якими стикаються у своїй щоденній роботі.

Володимир В’ятрович розповів про історію створення Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», боротьбу за відкриття архівів радянських спецслужб та поступове формування державної політики національної пам’яті.

Значну увагу під час зустрічі приділили тому, як Україна поступово звільнялася від радянських історичних наративів — від переосмислення Другої світової війни та відмови від концепції «Великої Вітчизняної війни» до відкриття архівів КГБ, декомунізації та формування власної політики пам’яті.

Говорячи про зміни, які відбулися в українському суспільстві за десятиліття незалежності, Володимир В’ятрович наголосив: «Ми часом забуваємо, який шлях ми пройшли, якими ми були іншими насправді».

Окремою темою стала роль Революції Гідності у цих процесах. Володимир В’ятрович назвав Євромайдан «останнім антисовєтським повстанням в українській історії», пояснивши це тим, що українці повстали проти спроби повернути країну в радянське минуле.

Йшлося також про сучасну культуру пам’яті, формування національного пантеону та роль державної політики у роботі з минулим.

«Дуже добре, що ми вже дискутуємо про те, якою має бути національна пам’ять, а не про те, чи вона взагалі має бути», — зазначив Володимир В’ятрович.

Важливою частиною зустрічі стала розмова про українсько-польські відносини та складні й суперечливі сторінки спільної історії. Йшлося, зокрема, про те, як історичні наративи впливають на сучасні політичні процеси та чому Україна має продовжувати досліджувати й представляти власну історію у світовому академічному та суспільному просторі.

Про викладання історії у школі

Особливо активно учасники обговорювали питання викладання історії у школі. Йшлося про шкільні програми, підручники, місце української історії у світовому контексті та роль історичної освіти у формуванні громадянської ідентичності.

Говорячи про значення історичної освіти, Володимир В’ятрович наголосив, що за роки незалежності українська школа пройшла величезний шлях. За його словами, якщо підручники з історії допомогли виховати покоління людей, які усвідомлюють себе громадянами України й сьогодні захищають свою державу, це означає, що важливу частину своєї місії історична освіта виконала. Водночас ця робота має продовжуватися.

Не менш важливою стала дискусія про роль самого педагога. Володимир В’ятрович звернув увагу на те, що шкільна програма визначає лише загальні рамки, тоді як надзвичайно важливою залишається роль учителя та те, як саме він працює з історичним матеріалом.

Значна кількість запитань та активність учасників засвідчили, наскільки важливим для сучасних учителів є безпосередній діалог із дослідниками та людьми, які працюють з питаннями історичної пам’яті на науковому й державному рівнях.

Екскурсія та практична робота

Програму дня продовжила екскурсія Національним музеєм-меморіалом «Тюрма на Лонцького». Перебування безпосередньо у просторі пам’яті дало учасникам можливість продовжити розмову про репресії та злочини тоталітарних режимів через роботу з конкретними історіями, документами та свідченнями.

Після повернення до Львівського культурного хабу — організаційного партнера події — учасники разом із координаторкою освітніх програм Фундації Пилипа Орлика Наталею Омельчук продовжили практичну роботу під час заняття «Свобода і відповідальність».

Завершився другий день модуля спільним колом запитань і відповідей, під час якого вчителі обговорили побачене й почуте, поділилися власними думками та досвідом.

Другий день модуля став простором для складних запитань, відкритих дискусій і розмов про те, як працювати з історичною пам’яттю та говорити з молодим поколінням про свободу, відповідальність і людський вибір. Виступ Олесі Ісаюк та розмова з Володимиром В’ятровичем показали, наскільки важливо в роботі з минулим враховувати історичний контекст, критично аналізувати усталені наративи та продовжувати суспільну дискусію про українську історію й культуру пам’яті. Як ми раніше писали, другий модуль Літньої школи проходить у Львові 10–12 липня.

Фото – Віталій Грабар