Чи можливо вигнати Росію з ООН? — есе Руслани Кістечок

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, розпочате 24 лютого 2022 року, вчергове актуалізувало перед міжнародною спільнотою фундаментальне питання: як може держава-агресор зберігати статус постійного члена Ради Безпеки ООН із правом вето та блокувати будь-яку міжнародну реакцію на власні злочини? Відповідь на запитання про можливість виключення Росії з ООН потребує аналізу щонайменше трьох аспектів: правових підстав для оскарження її членства, механізмів, передбачених Статутом ООН, та позастатутних шляхів, що реально можуть призвести до усунення Росії від участі в ключових органах Організації.

Росія в ООН: членство без правових підстав

Стаття 23 Статуту ООН прямо визначає п’ятьох постійних членів Ради Безпеки, і серед них — Союз Радянських Соціалістичних Республік, але не Російська Федерація [10]. Тим не менше, 24 грудня 1991 року Росія зайняла радянське місце без жодного формального голосування в органах ООН — лише на підставі листа Президента РРФСР Бориса Єльцина і мовчазної згоди Секретаріату [16]. Рішення Ради глав держав СНД від 21 грудня 1991 року, яке Росія наводить як правову підставу, є суто політичною декларацією: воно не зареєстроване у Секретаріаті ООН відповідно до статті 102 Статуту, не містить юридично зобов’язальних норм і в жодному разі не може замінити передбачену Статутом процедуру прийняття до Організації [7].

Ключова правова проблема полягає у тому, що Росія скористалася концепцією «держави-продовжувача» (continuator state), не маючи на це підстав: повний і беззаперечний розпад СРСР, зафіксований в Угоді про створення СНД від 8 грудня 1991 року, унеможливлює тотожність між СРСР та будь-якою з пострадянських держав [12]. Всі 15 колишніх радянських республік, включно з Росією, визнали СРСР таким, що припинив існування як суб’єкт міжнародного права. Відтак Росія — одна з держав-правонаступниць, і мала б проходити стандартну процедуру вступу до ООН, як це зробили, наприклад, Чехія і Словаччина після розпаду Чехословаччини або Сербія після розпаду Югославії [11]. Таким чином, перебування Росії на місці СРСР у Раді Безпеки відбувалося за відсутності прозорого рішення головних органів ООН, що саме по собі суперечить Статуту Організації [4].

Статутні бар’єри та інституційна пастка

Статут ООН містить дві формальні підстави для обмеження членства. Стаття 5 дозволяє призупинення прав і привілеїв члена, проти якого Рада Безпеки вжила запобіжних або примусових заходів. Стаття 6 передбачає виключення члена, який систематично порушує принципи Статуту, Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки [10]. Однак обидві норми містять одну й ту ж структурну пастку: рекомендація Ради Безпеки підпадає під право вето її постійних членів, тобто самої Росії. Вона ніколи добровільно не проголосує за власне виключення. Це замкнене коло і є головним інституційним бар’єром, який необхідно долати обхідними шляхами.

П’ять реальних шляхів до усунення Росії

Перший і найбільш перспективний з правової точки зору шлях — оскарження легітимності членства Росії в ООН, а не постановка питання про її «виключення». Якщо Росія ніколи не була легітимно прийнята до Організації в порядку, передбаченому Статутом ООН, то питання полягає не у виключенні, а у констатуванні відсутності правових підстав для її перебування [6]. Саме такий підхід запропонував постійний представник України при ООН Сергій Кислиця, наголосивши, що «Росія не є членом Ради Безпеки ООН», оскільки зайняла це місце без дотримання встановлених процедур [3]. Генеральна Асамблея, керуючись прецедентом резолюції 2758 від 25 жовтня 1971 року щодо представництва Китаю, вже ухвалювала рішення про членство постійного члена Ради Безпеки без рекомендації Ради Безпеки і навіть в обхід вимоги кваліфікованої більшості [9]. Цей прецедент свідчить: Генеральна Асамблея має необхідні повноваження і правові інструменти для вирішення питання про представництво в ООН. Якщо достатня кількість держав відкличе свою підтримку рішення СНД 1991 року і поставить питання про правомірність членства Росії, це може ініціювати формальний розгляд у Генеральній Асамблеї, де Росія позбавлена права вето.

Другий шлях — застосування механізму «Єднання в ім’я миру» (Uniting for Peace), закладеного резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 377(V) від 1950 року. Відповідно до нього, якщо Рада Безпеки через відсутність одноголосності постійних членів не може виконати свою відповідальність щодо підтримання миру, Генеральна Асамблея скликається на надзвичайну спеціальну сесію протягом 24 годин і розглядає ситуацію з метою надання рекомендацій про колективні заходи [8]. Цей механізм вже активований щодо України: надзвичайна спеціальна сесія 2022 року зібрала 141 голос «за» резолюцію, що засуджує агресію Росії [21]. Хоча рекомендації Асамблеї не є юридично обов’язковими, вони мають значний політичний і репутаційний вплив та можуть стати підґрунтям для подальших рішень. Крім того, Міжнародний суд ООН у консультативному висновку 1962 року підтвердив, що Генеральна Асамблея має широкі повноваження у сфері підтримання миру, включно зі створенням миротворчих сил, що виходять за межі суто рекомендаційних функцій [8].

Третій шлях — реформування Статуту ООН через скликання Генеральної конференції відповідно до статті 109. Для її скликання достатньо двох третин голосів Генеральної Асамблеї та дев’яти (з п’ятнадцяти) голосів членів Ради Безпеки, тобто без необхідності одноголосності постійних членів [6]. На такій конференції можна підняти питання про обмеження або скасування права вето у справах, де постійний член є стороною конфлікту; про запровадження критеріїв дотримання Статуту як умови збереження постійного членства; про розширення складу Ради Безпеки. Поправки набувають чинності після ратифікації двома третинами членів ООН, включно з усіма постійними членами Ради Безпеки, і це знову постає проблемою вето. Однак якщо Росія вважається нелегітимним членом ООН, аргумент про її право вето при ратифікації поправок також може бути оскаржений.

Четвертий шлях — відновлення практики обов’язкового утримання від голосування відповідно до статті 27(3) Статуту ООН. Ця норма вимагає, щоб постійний член, який є стороною спору, утримувався від голосування в Раді Безпеки під час ухвалення рішень за Главою VI [10]. Хоча ця практика фактично вийшла з ужитку після 2000 року, з правової точки зору вона залишається чинною. Якби Рада Безпеки у процедурному порядку визнала Росію стороною спору, вона була б зобов’язана утриматися від голосування, що дозволило б ухвалювати рішення щодо України без її участі. Саме по собі це не виключило б Росію з ООН, але значно обмежило б можливості для зловживання правом вето у справах, що безпосередньо стосуються її агресії.

П’ятий шлях, найбільш радикальний і довгостроковий, — створення нової міжнародної організації з оновленим Статутом, що не передбачає права вето або суттєво обмежує його застосування. Практика з ліквідацією Ліги Націй і заснуванням ООН у 1945 році засвідчує, що такі трансформації, хоч і надзвичайно складні, є можливими [8]. Якщо 140 і більше держав-членів ООН наважаться створити нову організацію, Росія і Китай можуть або приєднатися до неї на нових умовах, або залишитися поза нею, але у жодному разі їхнє вето більше не матиме юридичної сили в рамках нової структури.

Роль Міжнародного суду та питання коаліцій

Окремої уваги заслуговує питання про те, чи може Міжнародний суд ООН відіграти роль у вирішенні проблеми? Відповідно до статті 96 Статуту ООН, Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть запитати консультативний висновок МС ООН з будь-якого правового питання [9]. Предметом такого запиту могла б стати правомірність продовження Росією членства СРСР в ООН. Хоча консультативний висновок не є юридично обов’язковим, він мав би величезну символічну та правову вагу, здатну перевернути дипломатичну дискусію і надати легітимність подальшим діям Генеральної Асамблеї.

Будь-який із зазначених шляхів вимагає наявності широкої міжнародної коаліції. Результати голосувань у Генеральній Асамблеї свідчать, що стабільна більшість у 140–143 держави готова підтримувати резолюції, що засуджують дії Росії [21]. Водночас дві третини населення Землі представлені країнами, які утрималися або голосували проти, зокрема Китай та Індія, які є ключовими учасниками БРІКС+ і потенційними союзниками Москви [15]. Доки ці держави не змінять позицію, повна міжнародна ізоляція Росії залишається недосяжною в рамках наявних механізмів. Однак для запуску процедур у Генеральній Асамблеї повна одностайність не потрібна: достатньо двох третин присутніх і тих, хто голосує, а ця більшість реально досяжна [6].

Ще одним практичним важелем є оскарження позиції Росії у фінансових і спеціалізованих органах ООН. Прецедент із виключенням Росії з Ради з прав людини ООН у квітні 2022 року рішенням Генеральної Асамблеї (93 голоси «за», 24 «проти», 58 утрималися) засвідчив, що навіть без рекомендації Ради Безпеки чи за наявності вето, Генеральна Асамблея здатна ухвалювати рішення, що позбавляють Росію конкретних прав та статусів у системі ООН [9]. Цей досвід є важливим прецедентом і може бути поширений на інші органи.

Висновки: воля до змін важливіша за інструменти

Отже, питання «чи можливо вигнати Росію з ООН» не є суто риторичним. Формальне виключення через стандартну процедуру за статтями 5 і 6 Статуту заблоковане правом вето, і саме це є принциповим дефектом ООН, який Росія активно експлуатує. Однак поряд із цим шляхом існують реальні правові альтернативи: оскарження легітимності членства Росії у Генеральній Асамблеї, задіяння механізму «Єднання в ім’я миру», ініціювання консультативного висновку Міжнародного суду ООН, реформування Статуту через статтю 109, а також відновлення практики обов’язкового утримання за статтею 27(3).

Жоден з цих шляхів не є простим: кожен потребує часу, широкої дипломатичної підтримки та стратегічної послідовності. Разом з тим бездіяльність коштує не менше: Рада Безпеки, що не здатна зупинити агресію власного постійного члена, підриває саму ідею колективної безпеки і легітимність та ефективність ООН як такої [18]. Найбільші системні зміни в міжнародному праві відбуваються після воєн — і саме поразка Росії у війні проти України може стати каталізатором кардинального перегляду архітектури глобальної безпеки. В цьому сенсі питання не лише в тому, «чи можна» вигнати Росію з ООН, а в тому, чи вистачить міжнародній спільноті волі та рішучості скористатися тими інструментами, які вже існують.

Список використаних джерел

1. Агєєв В. Вигнати агресора: як позбавити Росію права вето в Раді Безпеки ООН та місця у цій структурі. Європейська правда. 2022. 18 жовтня. URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2022/10/18/7148832/.
2. Буроменський М. В. Міжнародно-правові проблеми постійного членства Російської Федерації в Раді Безпеки ООН. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2014. № 1. С. 208–221. URL: https://prc.com.ua/wp-content/uploads/2021/01/vprc_2014_1_22.pdf
3. Гладенко О. М. Реформування механізму Ради Безпеки ООН крізь призму війни між Російською Федерацією та Україною. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2022. Вип. 1. С. 10–14. DOI: 10.32999/ksu2307-8049/2022-1-2.
4. Жмеренецький О. Шахрайство об’єднаних націй: як викинути Росію з місця в Радбезі ООН, яке їй не належить. Європейська правда. 2022. 27 липня. URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2022/07/27/7143946/.
5. Ільченко В. Росія — самозванець у Раді Безпеки ООН? Укрінформ. 2022. 6 січня. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3380839-rosia-samozvanec-u-radi-bezpeki-oon.html.
6. Маруховський О. О. Виключення Росії з Ради Безпеки ООН як одна з умов стабільності системи міжнародної безпеки. Держава та регіони. 2022. С. 578–580. URL: https://dspace.krok.edu.ua/server/api/core/bitstreams/9af820dc-d58c-40cf-950a-ff85c027b78f/content
7. Рішення Ради глав держав СНД від 21 грудня 1991 р. Інтернет-портал СНД. URL: http://www.e-cis.info/page.php?id=20668.
8. Салкєвіч-Муннерлин Е. Чи можна позбавити Росію права вето в ООН? Політичні проблеми міжнародних відносин. 2022. № 155. С. 4–13. URL: https://apir.iir.edu.ua/index.php/apmv/article/view/3863/3513
9. Самусь М., Солов’ян В. Вироблення можливого механізму виключення РФ з РБ ООН та МАГАТЕ. Київ : New Geopolitics Research Network, 2022. 14 с. URL: https://analytics.intsecurity.org/wp-content/uploads/2022/10/Ukr_NGRN_10_Exclusion-of-Russia-from-the-UN-SC-and-IAEA.pdf
10. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду : прийнятий у Сан-Франциско 26 червня 1945 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010.
11. Трояновський О. В. Питання правонаступництва держав щодо членства в міжнародних організаціях. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 1. С. 633–635. URL: DOI: 10.32782/2524-0374/2023-1/149.
12. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_077.
13. Україна ініціює процес виключення Росії з ООН — заява МЗС. Українська правда. 2022. 26 грудня. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2022/12/26/7382417/.
14. Фахурдінова М. Три способи врятувати ООН: як позбавити РФ права вето у Раді Безпеки. Центр «Нова Європа». 2022. 28 червня. URL: https://neweurope.org.ua/analytics/try-sposoby-vryatuvaty-oon-yak-pozbavyty-rf-prava-veto-u-radi-bezpeky/.
15. Andrékó G. The Question of the International Isolation of the Russian Federation. Nemzetbiztonsági Szemle. 2024. Vol. 12, № 4. P. 149–161. DOI: 10.32561/nsz.2024.4.10.
16. Blum Y. Z. Russia Takes Over the Soviet Union’s Seat at the United Nations. European Journal of International Law. 1992. Vol. 3. P. 354–361. URL: https://www.ejil.org/pdfs/3/2/2045.pdf
17. Gardner R. N., Gati T. T. Russia Deserves the Soviet Seat. The New York Times. 1991. 19 December. URL: https://www.nytimes.com/1991/12/19/opinion/russia-deserves-the-soviet-seat.html.
18. Götz E., Gejl Kaas J. The Bear in the Room: Russia’s Role in the UN Security Council and What It Means for the West. Copenhagen : Danish Institute for International Studies, 2022. URL: https://research.diis.dk/en/publications/the-bear-in-the-room-russias-role-in-the-un-security-council-and-/
19. Grant T. D. Removing Russia from the Security Council: Part One. Opinio Juris. 2022. 18 October. URL: https://opiniojuris.org/2022/10/18/removing-russia-from-the-security-council-part-one/.
20. The Charter of the United Nations: A Commentary. 3rd ed. / Ed. by B. Simma, D.-E. Khan, G. Nolte, A. Paulus. Oxford : Oxford University Press, 2002. 753 p. URL: https://dokumen.pub/the-charter-of-the-united-nations-a-commentary-1-third-edition-9780191788246-0191788244-9780191788253-0191788252.html
21. United Nations General Assembly. Resolution ES-11/1. Aggression against Ukraine. 2 March 2022. URL: https://news.un.org/en/story/2022/03/1114632.

як ми раніше писали, конкурс студентських есе #UnRussiaUN об’єднав молодих дослідників з усієї України, які осмислюють правові шляхи до відповідальності Росії.