Проблема легітимності перебування Російської Федерації в ООН

У межах сучасної наукової дискусії постає питання щодо правомірності перебування РФ у складі ООН. Існує обґрунтована теза про наявність суперечності між формальним статусом Росії та її деструктивною діяльністю, що суперечить положенням Статуту ООН. Питання позбавлення РФ членства або обмеження її повноважень є комплексною юридичною проблемою, розв’язання якої вимагає аналізу процедурних норм та пошуку нових парадигм міжнародного права.

Процедурна узурпація 1991 року

Одним із фундаментальних аспектів дослідження є легітимність вступу Російської Федерації до ООН у 1991 році. Згідно зі Статтею 4 Статуту ООН, процедура прийняття нових членів передбачає постанову Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки. Проте після розпаду СРСР РФ посіла місце постійного члена РБ без проходження зазначених етапів, базуючись на листі Єльцина від 24 грудня 1991 року та політичному консенсусі тогочасних світових лідерів.

З позитивістського погляду, РФ та СРСР є різними суб’єктами міжнародного права. Практика автоматичної заміни одного суб’єкта іншим у складі постійних членів РБ не має нормативного підґрунтя в Статуті. Стаття 23 Статуту ООН до цього часу містить назву держави, якої не існує — «Союз Радянських Соціалістичних Республік». Відсутність офіційних правок до тексту Статуту щодо зміни суб’єктності дозволяє кваліфікувати поточний статус РФ як такий, що базується на процедурному прецеденті, а не на імперативній нормі, що створює підстави для оскарження її повноважень.

Крім того, Стаття 4 висуває до держав-членів вимогу «миролюбності». Систематичне ігнорування Росією рішень Міжнародного Суду ООН та резолюцій Генеральної Асамблеї щодо припинення агресії де-факто позбавляє її відповідності цьому статутному критерію, що ставить під сумнів правомірність її подальшої участі в Організації.

Процедурний глухий кут: вето-бар’єр

Механізм виключення держави з ООН регламентується Статтею 6 Статуту, яка передбачає відповідне рішення Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки у разі систематичного порушення принципів Організації. Проте реалізація цієї норми стикається з «процедурним глухим кутом»: будь-яка рекомендація РБ вимагає одностайної згоди всіх постійних членів (Стаття 27).

Виникає дедлок, за якого держава-порушник наділена інструментарієм для блокування санкційних заходів проти самої себе. Принцип nemo judex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), хоча й частково згадується у Статті 27 (п. 3) стосовно мирного врегулювання спорів за Розділом VI, не має обов’язкової сили щодо процедур виключення або примусових заходів за Розділом VII. Така ситуація свідчить про наявність системної помилки в архітектурі ООН, яка дозволяє постійному члену довільно безкарну поведінку.

Альтернативні механізми делегітимізації

З огляду на процедурну складність прямого виключення, актуалізується пошук альтернативних механізмів делегітимізації присутності РФ.

По-перше, розглядається застосування досвіду Комітету з перевірки повноважень (Credentials Committee). Прецедент 1974 року стосовно Південно-Африканської Республіки продемонстрував можливість призупинення участі делегації у роботі Генеральної Асамблеї шляхом відмови у визнанні вірчих грамот. Такий крок не анулює членство держави як таке, проте позбавляє її права репрезентації та голосування, що є ефективним інструментом дипломатичної ізоляції.

По-друге, необхідною є структурна реформа Ради Безпеки. Сучасні ініціативи, зокрема концепція добровільного обмеження права вето у випадках масових злочинів (ініціатива Франції та Мексики) та пропозиції щодо розширення складу РБ, спрямовані на подолання функціонального паралічу Організації. Повна відмова від права вето або запровадження механізму його подолання більшістю голосів Генасамблеї вбачається стратегічним шляхом до відновлення балансу сил.

По-третє, існує історичний досвід виключення СРСР із Ліги Націй у 1939 році. Хоча правові системи цих організацій різняться, цей акт задекларував пріоритет міжнародної законності над політичною кон’юнктурою.

Геополітичні застереження

Реалізація сценарію виключення РФ супроводжується значними геополітичними застереженнями. З одного боку, припинення повноважень агресора сприятиме відновленню довіри до міжнародних інституцій та превенції майбутніх конфліктів. Це забезпечить тріумф принципу верховенства права над правом сили.

З іншого боку, частина держав Глобального Півдня та деякі постійні члени РБ висловлюють побоювання щодо повної руйнації універсального майданчика для комунікації. Існує ризик, що витіснення ядерної держави за межі правового поля ООН може призвести до непередбачуваної ескалації. Проте видається очевидним, що збереження статус-кво несе ще більшу загрозу — остаточну дискредитацію та розпад ООН як гаранта глобальної стабільності.

Висновок

Підсумовуючи, слід зазначити, що питання виключення Російської Федерації з ООН лежить у площині між юридичним формалізмом та політичною волею міжнародної спільноти. Попри складність подолання «вето-бар’єру», існують вагомі правові підстави для оскарження легітимності перебування РФ у Раді Безпеки, зважаючи на порушення процедур спадкоємності 1991 року та невідповідність критеріям Статті 4 Статуту.

Трансформація ООН є неминучою умовою виживання міжнародного правопорядку. Роль України в цьому контексті полягає у послідовному просуванні ініціатив щодо делегітимізації агресора та реформування безпекових механізмів. Вигнання держави-агресора має стати не лише актом політичної солідарності, а й кроком до створення оновленої системи міжнародних відносин, де право вето не буде синонімом безкарності, а членство в Організації прямо корелюватиметься з дотриманням принципів миру та поваги до суверенітету.

Synopsis (English)

Legal Dimensions of Suspending the Russian Federation’s Membership in the UN

This essay provides a comprehensive legal analysis of the legitimacy of the Russian Federation’s continued presence within the United Nations system. The author argues that Russia’s 1991 assumption of the USSR’s seat constituted a “procedural usurpation” rather than a formal legal succession, as it bypassed the mandatory admission requirements outlined in Article 4 of the UN Charter. Furthermore, the persistent violation of the “peace-loving state” criterion fundamentally undermines the basis for Russia’s membership.

The paper critically examines the “Veto Deadlock” within Article 6, emphasizing the procedural contradiction where an aggressor state can effectively block its own expulsion. The author explores alternative legal avenues, such as challenging credentials through the Credentials Committee — with reference to the 1974 South African precedent — and broader systemic reforms of the Security Council. The conclusion asserts that delegitimizing the Russian Federation is not merely a political necessity but a vital step toward preserving the integrity of international law and ensuring that the UN does not suffer the same fate as the League of Nations.

Джерела

Нормативно-правові акти та офіційні документи

Статут Організації Об’єднаних Націй: Міжнародний документ від 26.06.1945. Редакція від 16.09.2005. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010.

Заява МЗС України щодо нелегітимності перебування Російської Федерації в Раді Безпеки ООН та Організації Об’єднаних Націй у цілому. Міністерство закордонних справ України. 2022. 26 грудня. URL: mfa.gov.ua.

Коментар МЗС щодо ухвалення резолюції ГА ООН «Підтримка сталого миру в Україні». Міністерство закордонних справ України. 2026.

Коментар МЗС України до доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо насильницьких переміщень з території України, окупованої Російською Федерацією. Постійне представництво України при ООН. 2026.

Ukraine has blocked russia’s membership in the IMO Council for 2026-2027. Cabinet of Ministers of Ukraine. 2025.

Наукові статті та експертні матеріали

Mahmutovic A. Did Russia Invade International Law in Ukraine. Access to Justice in Eastern Europe. 2023. Special Issue. P. 23–39. DOI: 10.33327/AJEE-18-6S003.

Maurer D. A U.N. Security Council Permanent Member’s De Facto Immunity From Article 6 Expulsion: Russia’s Fact or Fiction? Lawfare. 2022. April 15. URL: lawfaremedia.org.

Ліньова І. Коли право стає перешкодою: проблема вето Ради Безпеки ООН. Юридична Газета. 2026. 06 квітня. URL: yur-gazeta.com.

Мережко О. Як вигнати Росію з ООН? Юридична Газета. 2022. 26 травня. URL: yur-gazeta.com.

Exclusion of Russia from the United Nations Security Council. UkrainianLawFirms. 2022. 23 May. URL: ukrainianlawfirms.com.

Публікації у медіа та інформаційних агентствах

Україна ініціює процес виключення Росії з ООН — заява МЗС. Європейська правда. 2022. 26 грудня. URL: eurointegration.com.ua.

Міжнародне право дозволяє виключати країни з ООН — МЗС Польщі про ініціативу України. Європейська правда. 2022. 28 грудня. URL: eurointegration.com.ua.

Президент Фінляндії пропонує виключити Росію із Радбезу ООН. Укрінформ. 2024. 18 вересня. URL: ukrinform.ua.

Вонс Р. Україна ініціює внесення змін до статуту МАГАТЕ через російські обстріли. Главком. 2026. 3 лютого. URL: glavcom.ua.

Україна ініціює перегляд підходів до участі РФ в міжнародних організаціях, зокрема в МАГАТЕ. Інтерфакс-Україна. 2026. 04 березня. URL: interfax.com.ua.

У Раді створено міжфракційне об’єднання для роботи з позбавлення РФ статусу постійного члена Радбезу ООН із правом вето. Інтерфакс-Україна. 2026. 27 лютого. URL: interfax.com.ua.

Чи можливо вигнати країну-терориста з ООН? Урядовий Кур’єр. 2026. 8 квітня. URL: ukurier.gov.ua.

General Assembly voted today to suspend South Africa’s participation. The New York Times. 1974. 12 November.

Довідкові та архівні матеріали

General Assembly Decides to Suspend South Africa from Participation in Its Work. UN Photo. 1974. 12 November. URL: unmultimedia.org.

Expulsion from the United Nations. Wikipedia. URL: wikipedia.org.

Як ми раніше писали, переможців конкурсу студентських есе «Чи можливо вигнати Росію з ООН?» було визначено у Києві.