Відповіді на ці та інші питання дає історик, завідувач сектору «Музей Української революції» Національного музею історії України Олександр Кучерук у лекції про Євгена Коновальця.
Завдяки зусиллям вчених постать полковника Армії УНР і засновника Організації українських націоналістів (ОУН) Євгена Коновальця може вважатися хрестоматійною. Про нього багато інформації у відкритих джерелах, а його біографію вчать школярі. Саме тому Олександр Кучерук вирішив зробити акцент на характері і цінностях полковника, а не лише подіях із життєпису.
Лекцію організували в рамках освітньої програми «Корені та крила: історія, яка об’єднує» Фундації Пилипа Орлика. І приурочили до повернення в Україну праху полковника. Коновальця перепоховали у Києві 18 серпня і він став одним із перших серед знакових українців, кого повернули додому для захоронення в майбутньому Українському національному пантеоні.
Пропонуємо читачам п’ять фактів із лекції про Євгена Коновальця. Повну версію організатори завантажили на YouTube (посилання можна знайти наприкінці).
Мобілізація до австро-угорського війська
Євгена Коновальця мобілізували до лав австро-угорської армії, коли він навчався на третьому курсі Львівського університету (тепер це ЛНУ ім. І.Франка). Він мав би стати правником і захищати інтереси української громади. Але почалася Перша світова війна.
Тоді здобуття освіти не було поважною причиною для відстрочки від служби. Наявність навіть незакінченої вищої освіти не лише не звільняла від мобілізації, але означала, що людина може брати на себе більше обов’язків. Так у 1914-у році Коновалець зі студента, пройшовши відповідний військовий вишкіл, отримав звання кадета-аспіранта — тобто кандидата на офіцерську службу.
Він хотів вступити до Легіону Українських січових стрільців, але імперська влада обмежувала набір до УСС і Коновальця направили до ландвера. Тож Євген став командиром роти 19-го полку крайової оборони «Львів» австро-угорської армії. Вишкіл військового часу тоді тривав чотири місяці. Далі фронт.
Відвоював Коновалець порівняно недовго — приблизно за пів року він став учасником боїв за гору Маківку. Командування російського війська постановило взяти висоту за будь-яку ціну. З австро-угорського боку гору тримали січові стрільці та інші австро-угорські частини, як от полк «Львів» Євгена Коновальця. Росіяни у Першу світову воювали у схожий спосіб, що і зараз — говорячи сучасною термінологією, провадили «м’ясні штурми». Вони поклали стільки своїх солдат, що зазнали стратегічної поразки і не змогли розвинути наступ. Але тактично гору взяли, хоча далеко не з першої спроби. Під час цих подій Євген Коновалець із побратимами зі своєї роти потрапив у російський полон.
Лис у курнику: як у полоні під носом у росіян Коновалець розбудував підпільну українську мережу військовополонених
Освоївшись у полоні, а це були табори на Волзі, Коновалець почав розпитувати, де утримували українців. Під різними приводами навідувався до них і знайомив між собою, сплівши цілу мережу зв’язків. Роблячи все це, поводився так безневинно і благородно, що за ним часто навіть не відправляли конвоїрів.
Потім у Росії впав царат. Коновалець скористався безвладдям і послабленням режиму. Спершу втік із табору військовополонених сам. А згодом, коли добрався до Києва, почав формувати там Галицько-Буковинський курінь січових стрільців для підтримки Центральної Ради. Сюди покликав організованих у Росії військовополонених українців. Причому, більшість із них втекли із табору спільно — коли їх наглядачі «розговілися» на Різдво. І всім цим дистанційно керував Коновалець.
Коновалець між Грушевським і Скоропадським
Визначальною рисою Євгена Коновальця було те, що він завжди на перше місце ставив ідею незалежності України, а все інше підлаштовував під цю мету. Олександр Кучерук на лекції навів для прикладу його стосунки із Центральною Радою та Гетьманатом Павла Скоропадського
Обидві політичні сили боролися за українську суб’єктність але розуміли і робили це у різний спосіб. Центральна Рада ще задовго до того, як Скоропадський почав демонструвати політичні амбіції, бачила у ньому загрозу як представника великих землевласників. Скоропадському як спадковому аристократу не імпонувала соціально орієнтована політика Центральної Ради. Він уважав, що це треба робити по-іншому.
В умовах такого ціннісного непорозуміння січові стрільці спочатку переховували Скоропадського від більшовицького ватажка Михайла Муравйова, що на кілька тижнів зміг вдертися до Києва. Згодом уже захищали Михайла Грушевського від Скоропадського. Це трапилося після того, як гетьман за підтримки німецького війська організував переворот, ліквідував парламент — Центральну Раду — і проголосив себе Гетьманом всієї України.
Спершу січові стрільці відмовилися складати присягу гетьману і він розпустив полк січових стрільців. Але за кілька місяців гетьман дозволив відновити стрілецький підрозділ з дислокацією у Білій Церкві. Як пояснює Кучерук, головною умовою співпраці для Коновальця було те, щоб Скоропадський вів політику за самостійну Україну.
В тодішніх умовах невизначеності і протистоянь Коновалець намагався підтримувати і підсилювати будь-яку легітимну українську владу, не докидуючи дрів у вогонь внутрішніх конфліктів. Наприклад, йому пропонували встановити військову диктатуру спільно з Петлюрою і Мельником. Коновалець відмовився.
Як ми з’їли слона маленькими шматками: почали з вільного Києва, а ідея трансформувалась у самостійну Україну як гарант безпеки Європи
Попри те, що сам Коновалець мислив себе більше як військового, ніж як політика, він завжди мав стратегічне бачення майбутнього. Навіть тоді, коли воно було примарним.
Історик Олександр Кучерук розповідає, що полковник наголошував: «Без вільного Києва не буде вільного Львова». Саме тому після розпаду Австро-Угорської імперії, попри утиски українців з боку польської влади, Коновалець не повернувся до Львова, а до останнього залишався у Києві. І перейшов разом із тодішньою українською владою через усі революційні випробування включно з так званим трикутником смерті — коли армія УНР боролася одночасно з більшовиками, білогвардійцями і польською армією,а зсередини її винищувала епідемія тифу.
Усе це жахіття закінчилося польським полоном. І вийти з нього неушкодженим Коновальцю вдалося лише тому, що Симон Петлюра уклав союз проти більшовиків із начальником Польської держави Юзефом Пілсудським.
Польсько-українські стосунки були вкрай складними і Пілсудський навіть хотів утворити на теренах Галичини Малопольщу, ніби нам бракувало Малоросії. Але попри всі ці події ідея свободи розросталася і поширювалася. Від Коновальцевого бачення «Без вільного Києва нема вільного Львова», думка з часом трансформувалася у вже польську тезу «Без вільної України нема вільної Польщі». Хоча спеціально ніхто тут зв’язку не встановлював і носії цих ідей були радше політичними опонентами. Зараз ми маємо і вільну Україну, і вільну Польщу, хоча все починалося із дискусій, чи необхідний Львову Київ і навпаки.
Вам не здається: зв’язок між ірландським та українським рухом опору справді був — на концептуальному рівні
Якщо у вас закрадалися підозри, що між українським та ірландським рухами опору багато спільного, то вам не здалося — при створенні Української військової організації і потім Організації українських націоналістів Євген Коновалець брав за модель досвід Сінн Фейн (SINN FÉIN) та IRA, каже Олександр Кучерук.
Лектор допомагає відстежити все більшу трансформацію Коновальця з польового командира на державника в процесі створення Української військової організації. Надихаючись прикладом Ірландії, Коновалець уже тоді бачив потребу у розвитку не лише бойового, а й політичного крила. І він не обмежувався самими лише розумуваннями на цю тему, але проводив, серед іншого, активну роботу як дипломат.
Наприклад, влаштував тісні зв’язки із Литвою, що досі залишається другом України. Полковник дружив із литовським президентом і був найвищим гостем на відзначенні десяти років незалежності цієї країни. У Литві кілька років на державному рівні навіть відзначали наш День листопадового чину.
Країни ділилися розвідданими. Українські підпільники організовували для своїх партнерів спецоперації. Зокрема, супроводжували литовські підводні човни, коли останнім треба було безпечно проплисти польське узбережжя. А збережені документи тих часів показують також, що Литва була одним із активних донорів, що фінансували УВО, а згодом також ОУН. Живучи в еміграції, Коновалець навіть мав литовський паспорт.
Коротко про Коновальця
Євген Коновалець народився у 1891 році на Львівщині. Сім’я походила із середовища греко-католицького священства і освітян. Після школи вступив на юридичний факультет Львівського університету. Навчання не закінчив, бо розпочалася Перша світова війна і його у 1914 році мобілізували до лав австро-угорської армії.
У 1915 році Коновалець потрапив у російський полон. Там його утримували до 1917 року. Російську імперію накрила Лютнева революція, Коновалець втік з полону і приїхав до Києва — на революцію українську.
Натхненні ним Українська військова організація, а згодом Організація українських націоналістів, із яких виросла УПА, дозволили коли збройно, а коли інформаційно продовжувати боротьбу за національне самовизначення аж до початку 60-х років. Тоді на авансцену вийшло покоління шістдесятників. Спротив різним окупаційним режимам: австрійському, польському, румунському, німецькому, радянському — виявився фактично безперервним.
Коновальця вбили російські радянські спецслужби у 1938 році у Роттердамі. Але його найбільш нездійсненна мрія — незалежна Україна — вижила і стала нашою реальністю.
***
Це лише кілька цікавих фактів про українського полковника Євгена Коновальця — Олександр Кучерук наводить їх значно більше у своїй лекції. З повною версією можна ознайомитися тут:
Лекцію для вчителів у межах програми Фундації Пилипа Орлика «Корені та крила: історія, яка об’єднує» провели у просторі виставки “Шлях Героїв: пам’яті Симона Петлюри”.
