Чому Росія незаконно перебуває в ООН і що потрібно для завершення війни: промова Володимира Єльченка у Празі
У Палаті депутатів Парламенту Чеської Республіки у Празі 29 червня відбулася міжнародна конференція «Актуальні безпекові загрози VI», присвячена ключовим викликам європейської безпеки, протидії російському імперіалізму та підтримці України.
Захід відбувся під патронатом депутата Палати депутатів Парламенту Чехії, голови міжпарламентської групи дружби «Чехія – Україна» Павела Жачека. Він об’єднав українських дипломатів, чеських урядовців, міжнародних експертів, дослідників та представників громадянського суспільства.

Під час конференції керівник напряму досліджень з міжнародної політики Фундації Пилипа Орлика, постійний представник України при ООН у 1997-2001 рр, постійний представник України в Раді Безпеки ООН у 2000-2001 рр. та 2016-2018 рр. Посол України в США, Росії та Австрії Володимир Єльченко виступив із промовою про сучасні виклики європейській безпеці, необхідність посилення підтримки України та стратегічні рішення, які мають ухвалити європейські партнери для стримування російської агресії.
На цьому ж заході головний редактор «Texty.org.ua» Роман Кульчинський представив дослідження про російську пропаганду в Чехії.
Публікуємо текст виступу Володимира Єльченка:
Подяка Чехії за підтримку України
Надзвичайно важливо мати можливість звернутися до широкої аудиторії в Чехії та за її межами й поділитися українським баченням ситуації та подій, що сьогодні відбуваються в Україні.
Хочу також щиро подякувати чеському народові та Уряду Чеської Республіки за неоціненну підтримку України протягом цих надзвичайно складних років. Ми добре усвідомлюємо, що без допомоги наших партнерів і друзів із Європи Україна не змогла б вистояти в перші місяці повномасштабної війни. Ми високо цінуємо цю підтримку й переконані, що вона залишатиметься надзвичайно важливою і надалі.
Реальна ситуація на фронті спростовує риторику Кремля
Вже понад чотири роки Кремль стверджує, ніби перемога Росії над Україною є неминучою. Однак реальна ситуація на полі бою свідчить про зовсім інше. Від початку року Україна звільнила більше своїх територій, ніж Росія змогла захопити.
Водночас, за наявними даними, щомісяця Москва втрачає до 35 тисяч військовослужбовців, що перевищує її можливості щодо набору та мобілізації нових сил. У міру того як ціна війни для режиму Путіна зростає, дедалі більше представників найближчого оточення кремлівського лідера схиляють його до припинення цієї руйнівної війни.
Україна перехоплює ініціативу та блокує Крим
Тим часом Україна поступово перехоплює ініціативу. Наша перевага у застосуванні безпілотних систем стримує подальше просування російських військ, а далекобійні удари по російських нафтопереробних заводах і військових об’єктах у Криму послаблюють воєнну економіку Москви.
Водночас Україна ефективно руйнує логістику постачання російських військ як на фронті, так і до тимчасово окупованого Криму. Останнім часом ситуація у Криму суттєво змінилася. Фактично півострів майже повністю перебуває в умовах військової блокади з боку України. Єдиним більш-менш безпечним шляхом в’їзду та виїзду залишається міст, збудований Росією після окупації Криму. Проте його пропускна спроможність нині істотно обмежена через постійні удари українських морських безпілотників і дронів. Крім того, цей міст зазнав часткових руйнувань упродовж останніх років і досі не відновив своєї повної функціональності. Україна також має можливість завдавати ударів безпілотниками, артилерією та ракетними системами по іншому сухопутному маршруту, який з’єднує Росію з Кримом уздовж узбережжя Азовського моря. Усі інші мости вже зруйновані, тому Крим фактично перетворився на острів. Хоча географічно він і залишається півостровом, у військово-логістичному сенсі сьогодні він майже повністю ізольований.
Чому утримати Крим завжди було складним завданням
Історія неодноразово доводила, що контроль над Кримом завжди був надзвичайно складним завданням. За нього воювали Російська та Османська імперії, а під час Другої світової війни півострів став ареною запеклих боїв. Практично для кожної держави, яка намагалася повністю захопити й утримати Крим під контролем, це зрештою завершувалося невдачею.
Причина полягає в тому, що з військової та географічної точок зору неможливо ефективно утримувати й обороняти цю територію без надійних і безперервних шляхів постачання. Саме на руйнуванні цих логістичних маршрутів Україна сьогодні системно зосереджує свої зусилля.
Захід переглядає оцінку шансів Росії на перемогу
На мою думку, надзвичайно важливо, що події, які сьогодні відбуваються навколо Криму та вздовж усієї лінії фронту, поступово змінюють сприйняття ситуації серед наших західних партнерів — як у Європі, так і в Північній Америці.
Я переконаний, що на Заході дедалі більше зміцнюється усвідомлення: Росія не здатна виграти цю війну. Ще два-три роки тому, і навіть торік, ситуацію оцінювали зовсім інакше. Відверто кажучи, після обрання Дональда Трампа Президентом Сполучених Штатів його оцінки також були менш оптимістичними, ніж багато хто з нас очікував. Це певною мірою вплинуло на загальне бачення подальшого розвитку подій.
Проте сьогодні це сприйняття поступово змінюється, і це, безумовно, позитивний сигнал.
Умови для реалістичних переговорів з Росією
Я не вірю в можливість реалістичних, практичних і результативних переговорів із Росією доти, доки вона не почне відчувати, що програє цю війну.
Я не стверджую, що необхідно чекати повної перемоги України. Цілком імовірно, що для цього знадобиться більше часу, ніж усім нам хотілося б. Але за нинішніх обставин, з огляду на позицію теперішнього російського керівництва, нереалістично очікувати, що можна просто сісти за стіл переговорів і досягти будь-яких компромісів. Принаймні нинішнє керівництво Росії не погодиться на жодні поступки, доки не усвідомить, що продовження цієї війни більше не відповідає його власним інтересам.
Перший напрям тиску: економічна блокада Росії
Саме тому, на мою думку, тиск на Росію має не лише зберігатися, а й посилюватися. І під таким тиском маю на увазі не лише пакети санкцій Європейського Союзу або Сполучених Штатів. Йдеться про справжню економічну та фінансову блокаду Росії — подібну до політики, яку свого часу започаткував Президент США Рональд Рейган щодо Радянського Союзу. Саме вона зрештою стала одним із ключових чинників економічного виснаження та подальшого розпаду СРСР. Йдеться про повну торговельну блокаду Росії: заборону будь-якої торгівлі з нею, закриття кордонів для громадян РФ та, безумовно, повне припинення імпорту російських енергоносіїв. Це — перший напрям.
Другий напрям: закрите небо над Україною
Другий напрям — військовий. Саме про це українське керівництво зверталося до наших західних партнерів із першого дня повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року: «Закрийте небо над Україною».
Сьогодні російська армія вже не здатна вести ефективний наступ уздовж усієї лінії фронту. Фактично це нагадує модель Першої світової війни, але із застосуванням принципово нових технологій і сучасного високоточного озброєння.
Будь-яке просування супроводжується колосальними втратами. Саме це сьогодні відбувається з російськими військами. Вони втрачають до півтори тисячі військовослужбовців щодня навіть без масштабних фронтових боїв. Основних втрат завдають безпілотні системи, ракетні удари та інші сучасні засоби ураження. Тому фактично єдиним способом, який дозволяє Росії продовжувати цю руйнівну війну, залишаються щоденні та щоночні ракетні й дронові атаки по території України. Саме в такій реальності ми, українці, живемо майже щоночі.
Говорячи про «закрите небо» або безпольотну зону над Україною, я не маю на увазі модель, яку НАТО свого часу застосовувало в Косові, Лівії чи Іраку. Я маю на увазі інший підхід. Наші західні партнери могли б допомогти Україні не лише шляхом постачання систем протиповітряної та протиракетної оборони й необхідних боєприпасів, а й долучитися до захисту українського повітряного простору.
І для цього зовсім не обов’язково, щоб таку місію виконувала авіація НАТО. Це можна реалізувати, наприклад, шляхом створення потужної системи протиповітряної оборони поблизу українських кордонів із Румунією, Польщею, Словаччиною та іншими сусідніми державами.
Третій напрям: наступальне озброєння для України
Третій напрям, який, на мою думку, сьогодні є надзвичайно важливим, — це надання Україні більшої кількості наступального озброєння, а не лише оборонних засобів. Насамперед я маю на увазі далекобійні ракетні системи, які дозволили б ще більше погіршити становище Росії на фронті та зробити її військову ситуацію незворотно складною.
Спершу припинення вогню, потім переговори за зразком Дейтона
Переконаний, справжні переговори можуть розпочатися лише після досягнення режиму припинення вогню. Я не вірю в ефективність переговорів, які відбуваються паралельно з активними бойовими діями. Припинення вогню, безумовно, означатиме фіксацію поточної ситуації на фронті. І лише після цього можна буде розпочати повноцінний переговорний процес.
Спираючись на дипломатичний досвід, вважаю, що найкращим шляхом було б скликання великої міжнародної конференції, присвяченої врегулюванню війни в Україні. За взірець можна взяти міжнародну конференцію щодо Боснії і Герцеґовини, яка завершилася підписанням Дейтонських мирних угод.
Переконаний, що з нинішнім керівництвом Росії вести справжні переговори практично неможливо. Залишається сподіватися, що в недалекому майбутньому в Кремлі з’являться люди, готові до реального переговорного процесу.
Проблема права вето Росії в Раді Безпеки ООН
Це підводить до ключового питання, над яким працюємо у Фундації Пилипа Орлика. Хочу наголосити: якими б не були результати майбутньої міжнародної конференції щодо України, вони неминуче будуть винесені на розгляд Організації Об’єднаних Націй і потребуватимуть схвалення Ради Безпеки ООН. Ми стикаємося з головною проблемою: Російська Федерація є постійним членом Ради Безпеки ООН і користується правом вето.
Мені важко уявити, що будь-яке російське керівництво — навіть якщо його очолюватиме вже не Володимир Путін — добровільно відмовиться від застосування права вето щодо рішень, які, на його думку, суперечать інтересам Росії. Саме в цьому, на моє переконання, полягає одна з фундаментальних проблем майбутнього мирного врегулювання.
Ініціатива unrussiaUN і членство Росії в ООН
Фундація Пилипа Орлика, яка фактично виросла з громадської ініціативи «unrussiaUN», приділяє цьому питанню особливу увагу. Головна мета цієї міжнародної ініціативи — домогтися припинення незаконного перебування Росії в Організації Об’єднаних Націй та позбавлення її статусу постійного члена Ради Безпеки ООН.
Наведу один особистий приклад. У грудні 1991 року я був молодим дипломатом Постійного представництва України при Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку. І на власні очі бачив момент, коли тодішній Постійний представник СРСР Юлій Воронцов просто замінив табличку з написом «СССР» на табличку «Російська Федерація». Саме з цього моменту Росія почала вважати себе державою-продовжувачем і правонаступницею Радянського Союзу в Організації Об’єднаних Націй.
Юридичний статус членства Росії в ООН
Думаю, багато хто пам’ятає, яким чином до ООН вступали Чеська Республіка та Словацька Республіка. Аналогічну процедуру проходили й держави, що утворилися після розпаду Югославії, а також багато інших нових незалежних країн.
Натомість Російська Федерація такої процедури ніколи не проходила, це єдина з 193 держав — членів Організації Об’єднаних Націй, парламент якої ніколи не ратифікував Статут ООН.
І ми зараз навіть не говоримо про припинення членства Росії в Організації Об’єднаних Націй через порушення нею Статуту ООН або вчинення агресії проти України. Ми говоримо виключно про юридичний аспект цієї проблеми. На наше переконання, Російська Федерація перебуває в Організації Об’єднаних Націй без належного правового оформлення свого членства. Саме тому ми започаткували цю міжнародну кампанію, а міжнародну петицію, вже підписали понад 390 тисяч людей. Сьогодні кількість її прихильників уже наближається до 400 тисяч у різних країнах світу.
Плани на вересневу сесію Генеральної Асамблеї ООН
Основна ідея полягає в тому, щоб на початку вересня, коли відкриватиметься чергова сесія Генеральної Асамблеї ООН, не визнавати повноваження делегації Російської Федерації.
Подібні прецеденти вже існували в історії Організації Об’єднаних Націй. Зокрема, це стосувалося Південно-Африканської Республіки. Аналогічний випадок мав місце й після Угорської революції 1956 року. Не всі сьогодні про це пам’ятають, але в період із 1956 до 1958 року повноваження угорської делегації не визнавалися Організацією Об’єднаних Націй у зв’язку з тогочасними подіями.
Я переконаний, що ця робота має тривати й надалі та зрештою призведе до відновлення справедливості й усунення Російської Федерації зі складу Організації Об’єднаних Націй відповідно до норм міжнародного права.




