У Відні обговорили російський імперіалізм та український досвід колоніального підпорядкування

Однією зі спікерок заходу стала запрошена дослідниця Фундації Пилипа Орлика, історикиня та есеїстка Олеся Ісаюк, яка представила доповідь «Ukrainians in the Service of the Empire: Voluntary Renegades or Victims of System Genocide?».

Три питання про вибір та примус

У своєму дослідженні Олеся Ісаюк звернулася до одного з найскладніших і водночас найменш осмислених питань української історії: чому українці в різні історичні періоди опинялися на службі Російської імперії та Радянського Союзу, і наскільки вільним був цей вибір.

Дослідниця запропонувала розглядати цю проблему через три ключові питання: чи була така участь добровільною, хто ухвалював рішення та визначав правила гри, а також хто отримував найбільшу вигоду від залучення українців до імперських структур.

Від козацької старшини до радянських чиновників

У доповіді були проаналізовані різні історичні приклади — від нащадків козацької старшини, які робили кар’єру при імператорському дворі, та запорозьких козаків після знищення Січі, до українських селян-переселенців, радянських партійних функціонерів 1930-х років і чиновників, яких після Другої світової війни направляли до Західної України для здійснення політики радянізації.

На думку дослідниці, у всіх цих випадках вирішальну роль відігравала не стільки добра воля окремої людини, скільки система обставин, створених імперією. Руйнування українських політичних інституцій, знищення Запорозької Січі, кріпацтво, Голодомор, політичні репресії та депортації формували середовище, в якому можливості для самостійного вибору поступово звужувалися.

Образ «яничара» в українській культурі

Окрему увагу у виступі було приділено образу «яничара» в українській культурі — людині, яка зреклася власної спільноти та почала служити імперії. Олеся Ісаюк показала, що ця тема проходить через українську історичну пам’ять від козацьких дум і творів Тараса Шевченка до сучасної літератури та суспільних дискусій.

Водночас дослідниця наголосила, що імперія вимагала від підкорених народів не лише політичної лояльності. Для того, щоб стати частиною імперської системи, людина нерідко мала прийняти російську політичну та культурну ідентичність як власну. Соціальне просування, кар’єра та доступ до привілеїв часто ставали можливими лише ціною поступової відмови від власної ідентичності. Однак, як зазначила дослідниця, відмова від ідентичності сама по собі не була достатньою — імперія потребувала абсолютної лояльності іншого порядку. Людина мала не просто відцуратися власного коріння, а поставити відданість імперії вище від базових моральних законів. Саме це, на думку Олесі Ісаюк, було найефективнішим механізмом зламу: навіть цілком зрусифіковану людину можна було повернути до себе через родинні зв’язки чи сентимент до малої батьківщини. Але той, хто одного разу переступив моральну межу — скажімо, брав участь у реквізиціях чи доносах, — опинявся поза спільнотою назавжди. Таких людей уже нічим було повернути. Саме так імперія творила справжніх своїх солдатів.

Травма як передумова служіння

Важливе місце у доповіді посіла тема травми. За словами Олесі Ісаюк, майже кожному випадку служіння імперії передував досвід насильства — від знищення Батурина та ліквідації Запорозької Січі до Голодомору, масових репресій та радянської політики терору. Саме цей досвід створював ситуацію, коли людина змушена була обирати між виживанням і спротивом.

Підсумовуючи, дослідниця запропонувала розглядати історію українців в імперських структурах як частину ширшого досвіду колоніального підпорядкування. На її думку, головним вигодонабувачем у всіх розглянутих випадках залишалася імперія, яка отримувала людські ресурси, управлінські кадри та інструменти контролю над підкореними територіями, тоді як Україна втрачала власні еліти, соціальні зв’язки та можливості для самостійного розвитку.

Про дослідницю

Олеся Ісаюк — доктор гуманітарних наук, історикиня Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», дослідниця Центру досліджень визвольного руху та запрошена дослідниця Фундації Пилипа Орлика. Її наукові зацікавлення охоплюють історію українського визвольного руху, українських в’язнів нацистських концтаборів, історичну пам’ять та осмислення колективних травм. Вона є авторкою численних наукових і науково-популярних праць, зокрема книги «Роман Шухевич. Життя легенди».

Участь дослідниці Фундації Пилипа Орлика у міжнародній дискусії стала ще одним внеском у представлення українського погляду на природу російського імперіалізму та його наслідків для України в європейському академічному середовищі.